Хто кому Рабинович?

Фото www.unian.net

Десь зо два тижні тому «Без купюр» запропонував своїм читачам уже сьогодні готуватися до наступних виборів – спостерігати за можливими кандидатами (на президентську папаху і в депутатське крісло), аналізувати їхні вчинки, дії, спосіб життя, статки і все інше, про що має знати виборець, перед тим, як проголосувати за конкретну особу, конкретну партію.  З цього приводу наш сайт започаткував рубрику «Праймеріз». Термін цей означає попередній вибір. Опубліковані під нею матеріали розповідатимуть про відомих і невідомих українських політиків, допомагаючи розібратися, хто є хто і яку політичну силу він (вона) представляє.    

Волею випадку першим на оглядини потрапив харазматичний і невгамовний Вадим Зіновійович Рабинович, народний депутат, співголова партії “За життя”. З двох причин. Перша – у щойно опублікованому рейтингу кандидатів на президентську папаху серед тих, хто вже визначився, 8,8 відсотка виборців готові віддати голоси саме за нього, він потрапляє у першу десятку. І друга причина – днями Вадим Зіновійович зробив повідомлення, яке в одних викликало подив, у других іронічну посмішу, у третіх – захоплення. Йдеться про арешт вілли заступника голови парламентської фракції Опозиційного блоку Сергія Льовочкіна, розташованої на Лазурному березі у Франції. «Льовочкін купив собі за два мільярди віллу на Лазурному березі і думав, що він буде там лежати й пузо чухати – заявив Рабинович. – Але мені вдалося добитися того, що в нього забирають віллу». При цьому зауважив, що ні правоохоронці, ні представники української влади навіть не поцікавилися у судових органів Франції деталями та перспективами цієї скандальної справи, тому йому довелося продати свою задекларовану землю, щоб внести до французького суду заставу у 400 тисяч євро, інакше арешт з вілли Льовочкіна був би знятий. В ім’я чого така жертва?

Вадим Зіновійович володіє здатністю вчасно опинитися там, де треба і в потрібний час, щоб замкнути процес на собі. Насправді про приховану віллу Льовочкіна ще у січні 2016-го  заявив народний депутат Сергій Лещенко, опублікувавши розслідування, в якому говориться, що у того є оформлене на підставних осіб і не задеклароване елітне житло на Лазурному березі під Ніццою. Саме ця публікація лягла в основу судового розслідування у Франції. Отож особою народного депутата від «Опозиційного блоку» Льовочкіна і його оборудками французьке правосуддя зацікавилося ще у грудні минулого року. Але тепер виходить, що арешт вілли –  цілковита заслуга Рабиновича.

Чому саме зараз Вадим Зіновійович підключився до справи? Кілька днів тому НАБУ повідомило, що відкрило вже четверту кримінальну справу проти лідера партії «За життя» стосовно його незаконного збагачення. Національне бюро вже давно тримає особу Вадима Зіновійовича в своєму полі зору і є за що. Зокрема, в декларації він забув вказати, що винаймає будинок під Києвом за 10 тисяч доларів на місяць,  задекларувати свій відпочинок на одному з найдорожчих ізраїльських курортів Герцлія минулого вересня (в розпал парламентської сесії). І новорічний відпочинок у Сінгапурі й Таїланді на яхті, який коштував йому мільйон гривень. Уже цього року лідер партії “За життя”, який називає себе жебраком, опинився в центрі чергового гучного скандалу, коли з’ясувалося, що в лютому він літав до Женеви на приватному літаку, заплативши за переліт туди і назад півтора мільйона гривень». Де і в кого бере  гроші, тепер з’ясують правоохоронці. НАЗК уже почало повну перевірку декларації депутата за 2017 рік. Пора захищатись. Рабинович заявив, що має намір подати на Національне бюро із запобігання корупції до суду через  бездіяльність співробітників відомства у справі Льовочкіна, які «навіть не поцікавилися у судових органів Франції деталями та перспективами цієї скандальної справи». Так це чи ні, нам поки що невідомо. А от що Вадим Зіновійович гарно пам’ятає прислів’я «Кращий спосіб захисту це напад», – очевидно. Але тільки цього мало. Потрібен флер захисника державних інтересів для прикриття інтересів власних і до того ж неправедних.

Говорячи про арешт вілли під Ніццою, Вадим Рабинович похвалився: «У нас таких напрацювань близько ста. Ось і уявіть собі обсяги того, що ми можемо повернути (державі). І ніякий  МВФ нам не потрібний». Що правда, те правда – за великим рахунком Україна може спокійно обійтися без подачок Міжнародного валютного фронту. І саме як, Вадим Зіновійович теж каже правду: «Треба менше красти». От тільки повірити у його запевнення: «Я своїми діями доводжу, що я не такий, як вони» важко. Надто великий шлейф сумнівних діянь і вчинків лежить у нього за спиною.  Про «житіє» Вадима Зіновійовича авантюрний роман можна писати, тільки для цього треба мати хист Фільдінга, Скотта чи Джозефа Конрада.

Вчасно приєднався лідер партії «За життя» і до критики в.о.міністра охорони здоров’я та мітингу під МОЗ. Організацією акції фактично займався голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець, Рабинович швидше виконував роль спікера. Але ж якого красномовного: «Я хочу сказати Супрун, котра сидить у Мінздраві – вона піде у відставку вслід за Гонтарєвою, і ми ще «осиновий кілок» їй увіб’єм!». Медичну реформу він інтерпретує дуже вільно, зате ефектно: «Якщо у вас не буде 100-200 тисяч у кишені, ви не зможете лікуватися». Паралельно несе відверто пропагандистську ахінею на зразок: «Партія «За життя» доб’ється того, що Україна стане  великою країною – «Швейцарією Східної Європи». Слід дочекатися виборів, і зробити вірний вибір». І люди йому вірять. Адже є підстави – стан української медицини і рівень життя українців.

Для розмови про хід медичної реформи в Україні у нас ще буде привід, зокрема після відставки Уляни Супрун чи затвердження її міністром, що має відбутися вже незабаром. А зараз логічне запитання: навіщо усе це Вадиму Зіновійовичу? Чоловік він розумний, тож цілком усвідомлює, що президентське крісло йому не світить. Сьоме місце у рейтингу претендентів свідчить: як би не помилялися соціологи і як би не мінялася ситуація перед виборами, Рабинович у президенти не потрапить. Тоді для чого? Думаю, головне завдання, яке він ставить перед собою, то це тримати в полі зору виборців його партію, про яку широкому загалу відомо хіба, що у ній числяться він і Мураєв, а вчора я дізнався – ще й Шуфрич.. Адже українські партії й досі залишаються партіями імен, а не програм. А Рабиновичу конче потрібно в парламент. Побачимо, як воно буде. І робімо вибір уже зараз.

P.S.  Перепрошую у телеканалу «112 Україна» за те, що використав назву його підсумкової програми у заголовку своєї статті. Але ж так гарно звучить!

Броніслав Куманський
Між крапельками по грабельках – 26 років після Всеукраїнського референдуму

Тіні з минулого баламутять наївних

Чому для влади мирні акції страшніші погромів

Пенсії осучаснили. На часі осучаснення зарплат депутатів?