Як наше місто повертало собі Винниченка: про зроблене й незроблене

(28 липня день народження Володимира Винниченка)

Процес його повернення на батьківщину й пізнання був і ще буде довгочасним. Тому не зайве в цьому контексті та з нагоди річниці з дня народження нашого відомого земляка згадати деякі події, які відбувались упродовж останніх 30 років. Довгий час тривало штучне забуття, ми практично нічого не знали про Володимира Винниченка. Його твори з 1933 по 1989 рік у радянських видавництвах не друкувались, про політичну й громадську діяльність годі було нам знати… Входження в свідомість та інтелектуальне життя краю було поступовим, а пізнання особливостей періоду дитинства і юності – де й коли народився, в якому оточенні зростав, навчався – вкрай важливе, адже саме тут формувався його характер, як пізніше сам писав «…в тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя».

Спочатку широкого розголосу набула знахідка Миколи Смоленчука, який віднайшов у метричній книзі відомості про народження та хрещення Володимира Винниченка, описавши у своїй останній роботі «Помилки у жандармському циркулярі», опублікованій в газеті «Кіровоградська правда» 3 і 4 червня 1988 року.

Далі, у 1990 році за сприяння обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Кіровоградська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н.К.Крупської підготувала й видала накладом у 500 примірників Пам’ятку читачеві «Повернення із забуття» (до 110-річчя від дня народження В.К.Винниченка).

Буклет у шість сторінок включає дані про останні (на 10 травня 1990 року) відібрані видання творів В. Винниченка, що вийшли окремо, та публікації у періодичних виданнях. Також тут зібрані основні публікації про життя й діяльність видатного земляка. Як вказаного в анотації «…пам’ятка буде корисна усім, хто цікавиться життям і творчістю письменника» (!?). У ті часи вголос не кажуть, що він політичний діяч… ми ще в СРСР. Підготували це невеличке просвітницьке видання Наталя Козенко, Тамара Недашківська, редагувала Антоніна Корінь, а відповідала за випуск директор бібліотеки Лідія Демещенко.

Безперечно, подією до 110-річчя від дня народження В.К.Винниченка стало відкриття на приміщенні колишньої Єлисаветградської чоловічої гімназії меморіальної дошки. Цей історичний факт теж має свою історію, яка не досліджена і не оприлюднена досі…

Вказану пам’ятну дошку як музейний предмет передано до фондів Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, де на сьогодні зберігається єдина в Україні та світі колекція особистих речей Винниченка. Її 1992 року Володимир Панченко, побувавши у Франції, в містечку Мужен, привіз до нашого міста. До речі, 1993-му режисер Володимир Мощинський зняв за сценарієм Володимира Євгеновича документальний фільм «Голгофа Володимира Винниченка». А 1995-го вийшла збірка В. Панченка «Магічний кристал» – написана надзвичайно цікаво, захоплююче, і хоча була призначена для студентів та вчителів, але зачитувались ми всі… це були перші наші знайомства з видатним земляком як з людиною, що прожила надзвичайно яскраве й насичене життя.

Маємо ще гідним чином поцінувати, що саме Володимир Панченко найбільше як науковець та популяризатор доніс до нас сутність і значимість постаті В. Винниченка, ним написано ще кілька робіт: «Євангеліє чужих піль…» (1996), монографія «Будинок з химерами» (1998). У жовтні 1998 року Володимир Євгенович захистив у Київському університеті імені Т. Шевченка докторську дисертацію на тему «Творчість В. Винниченка 1902-1920 років у генетичних і типологічних зв’язках з європейською літературою».

Однією зі знакових подій вшанування пам’яті Володимира Винниченка стало присвоєння у 1992 році його імені Кіровоградському державному педагогічному інституту, який з часом отримав статус університету. Це найменування мало величезне значення, адже нині на побутовому рівні наша спільнота часто називає «університет Винниченка».

Є й маловідомі події, так у літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого, у 1999 році була організована виставка про репресованих письменників «З порогу смерті…», серед яких ми бачимо матеріали про В. Винниченка. Чимала їх частина була опублікована у «Єлисаветі», тодішньому додатку до газети «Народне слово».

До 120-річчя видатного земляка, у 2000 році група вихованців гуртка Кіровоградського обласного центру дитячо-юнацького туризму та краєзнавства (керівник Л. Гайда) провела дослідницьку експедицію місцями, пов’язаними з його дитинством та навчанням, зокрема відвідали Златопільську гімназію. Її результатом стала конкурсна робота «Відкриваючи для себе Володимира Винниченка…», відзначена на всеукраїнському конкурсі «Краса і біль України».

Найбільш плідним у процесі вшанування В. Винниченка став 2010 рік. Так, 15 липня в обласному художньому музеї вперше презентували на батьківщині його як художника. Основний об’єкт уваги на відкритті – передані з Нью-Йорка картини, які вперше в Україні побачили саме кіровоградці. Також в експозиції представлені твори Винниченка з зібрання Інституту літератури ім. Т. Шевченка, твори М. Глущенка, А. Сологуба, С. Мако.

Кіровоградський краєзнавчий музей надав для виставки меморіальні речі, які належали письменнику – годинник, портмоне, тощо. Наукова бібліотека ім. Д. Чижевського представила прижиттєві видання творів Володимира Винниченка.

26 серпня 2010 року Валерій М’ятович, редактор газети «Народне слово», посприяв публікації матеріалів вперше розробленої мною екскурсії «Володимир Винниченко і наше місто», яка надавала можливість мешканцям та гостям ознайомитись та побачити значимі туристичні об’єкти, пов’язані з дитинством-юністю нашого видатного земляка.

А 17 вересня 2010 року урочисто відкрили пам’ятник Володимиру Винниченку біля Кіровоградського державного педагогічного університету, що носить його ім’я. Автором ідеї є Заслужений архітектор України Віталій Кривенко, а виконав скульптор Володимир Цісарик. Цей пам’ятник вдало доповнив туристичну мапу міста й став частиною нашого інтелектуального середовища. Площа поступово стає знаковим місцем, тут покладають квіти та проводять урочисті зібрання з нагоди державних свят і пам’ятних подій.

Місцеві екскурсоводи пропонують відвідати ці унікальні місця, адже склалось вдале поєднання – автентичне приміщення Єлисаветградської чоловічої гімназії, єдиний в Україні і світі пам’ятник Володимиру Винниченку та університет (теж пам’ятка архітектури), який носить його ім’я. Майданчик може бути одним з актуальних туристичних об’єктів міста та області, які варто брендувати й просувати, шукаючи нові факти, об’єкти й відомості.

Про зацікавленість цими місцями свідчать нещодавні події – їх локацію «пам’ятник Винниченку+університет» включено організаторами (Кіровоградський обласний центр туризму, краєзнавства та екскурсій) до кроп-квесту «Мандруючи містом» Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), яка відбулась у Кропивницькому (на фото – команда Чернігівської області).

Тож, ми бачимо, що за ці роки зроблено чимало у справі увічнення саме на батьківщині пам’яті Володимира Винниченка, до справи долучилось багато людей, установ й громадських організацій. Але слід відзначити і той факт, що якщо на рівні загалом України життя, діяльність, творчість Володимира Винниченка досліджена науковцями, фахівцями досить добре, опубліковані документи, свідчення подій початку ХХ століття, то місцевий вимір його дитинства і юності представлений фрагментарно.

Існує й на сьогодні чимало версій, поглядів, чуток, досі тривають дискусії… нема ґрунтовного дослідження й видання про життя родини, його оточення, перебування у Григорівці, навчання у початковому училищі (до речі, тут відсутня пам’ятна таблиця!) та гімназії, тощо. Можливо варто вже сьогодні продумати й заповнити ці прогалини й наповнювати “туристичні магніти” й інтелектуальним змістом? Адже час збігає швидко. Що ми зможемо запропонувати нового до 150-ої річниці з дня народження нашого земляка?

Фото: Л. Гайди та з відкритих джерел