Він умів розтинати минуле

Днями наш друг Сергій Шевченко відзначив би своє 60-річчя. Та не судилось: три роки тому він пішов у кращі світи, так само у ці осінні дні, не доживши до свого дня народження буквально один день. Але багато людей його, історика, краєзнавця, архівіста, викладача, науковця люблять, шанують і пам’ятають. Тож, зустріч у обласному художньому музеї, присвячена його пам’яті, була зворушлива і по-родинному тепла.

Колеги

Мабуть, найдовше із присутніх на зустрічі знав Сергія Шевченка його шкільний учитель, класний керівник, а пізніше колега по викладацькій роботі у педуніверситеті Віталій Постолатій. У селі Павлівці Світловодського району (там Сергій і похований, він встиг зафіксуати історію цього села) майбутній історик був зразковим учнем і вже тоді добре грав у шахи. Тож, і будучи доцентом кафедри історії України педуніверситету, на шахових турнірах часто перемагав. Але головне – був так само переможцем на науковій ниві. Віталій Постолатій підкреслив,що Сергій був автором 32 книг і майже тисячі публікацій (його бібліографічний покажчик анонсувала завідуюча відділом краєзнавства обласної наукової бібліотеки імені Д.Чижевського Тетяна Макарова). Не кожен доктор наук, професор має такий доробок.

Між тим, Сергій Іванович був лише кандидатом наук і доцентом. Чому? На мою думку, йому непросто було торувати наукову дорогу, бо викладацьке середовище нашого педуніверситету не відразу зрозуміло й сприйняло його. Так склалося, що свого часу історичний факультет у тодішньому Кіровоградському педінституті засновувався, як ідеологічна опора Компартії, її кузня кадрів і, відповідно, фахівці вищого рівня, з високими науковими званнями та ерудицією, були прислані сюди з Росії, бо ж комуністи у такій важливій для них справі не могли довіряти місцевим кадрам, навіть перевіреним і вірнопідданим. Ясна річ, тут склалась відповідна школа, традиція послідовників російських варягів від науки. Змінити це водночас неможливо.

Вийшло ж так, що Сергій Іванович, випускник історичного факультету Київського університету (там теж був сильний ідеологічний вплив, але не зламаний національний первень) після директорства у обласному архіві, зайнявшись науковою діяльністю, став одним з небагатьох серйозних науковців, зосереджених на регіональному минулому. Авторам дисертацій про Велику Вітчизняну війну, давню Грецію і Рим захоплення Сергія Шевченка минулим свого краю здавалося дрібним і не вартим уваги.

Це вже зараз колега Оксана Бабак говорить про своєрідну наукову школу, засновану Шевченком. На розробках його тем захищена уже не одна дисертація, у тому числі докторська. Звісно, цілеспрямованість і наполегливсть Сергія Івановича мали певний вплив на колег. Лариса Філоретова запевнила, що історичний факультет підтримуватиме і продовжуватиме молодіжний конкурс на знання рідного краю, який проводили обласна бібліотека для юнацтва разом із Сергієм Шевченком. Доречно було б, аби колеги виступили з ініціативою про заснування премії для молодих науковців його імені.

Сергій Шевченко не встиг захистити докторську дисертацію і стати професором, але він задовго до цього здобув таку повагу та авторитет серед студентів, викладачів, всієї інтелектуальної спільноти краю, що його можна назвати народним професором. Очевидно, це найбільша міра самореалізації науковця – зуміти віддавати свої знання людям, допомагати суспільству ставати кращим. Сергій Шевченко досяг своєрідного інтелектуального лідерства у своїй сфері та став прикладом для молоді.

Друзі

Так вийшло, що серед друзів Сергія Шевченка багато журналістів. Він належав до небагатьох науковців, які не тримають свої здобутки у якійсь замкнутій вузькопрофесійній капсулі, а постійно транслюють їх суспільству. Він був постійним автором практично усіх друкованих видань обласного центру, а пізніше й сайтів.

Його публікавції відзначалися скрупульозністю, точністю, винятковою інформативністю й …сухістю. Я раніше не раз докоряла йому за це. Він особливо не сперечався, але завжди робив так, як вважав за потрібне. І нікому не розповідав про ту велику роботу, яка роками тривала у його розумі і серці. А полягала вона у тому, що із просоціалістичного (для таких людей, як Сергій, виховання у певному ключі не проходило даром) історика він поступово перетворився в україноцентричного, мислячого національними категоріями науковця.

Пригадую, як за кілька років до його передчасної смерті «Просвіта» запросила його провести публічну лекцію для громадськості у день української Соборності 22 січня. Було це у кінозалі обласної наукової бібліотеки імені Д.Чижевського. Думаю, хто був на тій лекції, досі пам’ятає її. Здавалося, він скальпелем знань препарує ту епоху, показує виразки і болячки, і як для справжнього лікаря найвищою цінністю є здоров’я людини, так, відчувалось, для нього найважливішим було майбутнє нації, її вихід з історичних манівців.

Відтоді кожен його публічний виступ був фактично маленьким шедевром. Пам’ятаю, як вразив усіх його аргументовані і глибокі висновки під час презентації оновленої картини Войцеха Коссака «Кривава неділя у Петербурзі 9 січня 1905 року» у обласному художньому музеї.
Звісно, це стосується і книг. Про освіту у нашому місті, про Єлисаветградську кавалерійську школу, про національні меншини у нашому краї, про героїв козацтва. Ми ще тільки маємо осмислити його вклад у історичне краєзнавство.

Про це говорили й його друзі – старійшина краєзнавчого руху Юрій Матівос, геральдист Анатолій Авдеєв. Ольга Кизименко зауважила також його уміння зробити приємне друзям – подарувати квітку, сказати слово підтримки.

Уже напередодні його останнього дня народження, ми підготували йому вітання, яке, на жаль, так і не встигли передати. Воно великою мірою передає наше ставлення до нього: «Шановний пане історику! Дорогий Сергію Івановичу! Любий Сергію! Наше різнолике галасливе товариство щиро вітає тебе з днем народження!

Лезом свого інтелекту та знань про минуле ти розтинаєш події сьогодення, аби показати їхню суть, яку іншим вгледіти буває важко. У своїх книгах, публікаціях ти вручаєш цей інструмент прискіпливому дослідникові, юному патріоту, сивому вченому. Цим лезом ти різьбиш майбутнє України, показуючи нам, що зайве, а що цінне і вічне.

Ми дивуємося його гостроті, ми захоплюємося точності твоїх оцінок, ми шануємо, ми любимо тебе! БУДЬ!!!»

* * *

Сьогодні йдеться про видання збірки спогадів про Сергія Шевченка та перевидання його праць або підготовку «Вибраного». Хочеться сподіватись, що це вдасться здійснити.