Вадим Овчаров: Пишу те, що сам із задоволенням читав би. ФОТО

Вадим Овчаров – скромний і не публічний молодий письменник, який живе в нашому місті. А між тим, своїми фентезійними оповіданнями він  здобуває гран-прі престижних конкурсів і премій. Зокрема, Вадим  посів перше місце на літературному конкурсі імені Валерія Гончаренка, в результаті була опублікована його перша збірка оповідань «Дві години до світанку». Минулого року здобув першу премію конкурсу малої прози в стилі фентезі «Брама», а цього року став його призером. Серед опублікованих робіт – детективне оповідання «Тюльпани серед бур’яну», «Мрійник» тощо. У письменництві віддає перевагу трьом жанрам: хоррору, фентезі та фантастиці. Серед улюблених авторів Стівен Кінг, Говард Лавкрафт, Вольфганг Хольбайн, Роберт Сальваторе, Бернхард Хеннен,  Абрахам Мерріт, Террі Брукс та багато інших.

[lwptoc skipHeadingLevel=”h1,h3,h5,h6″]

Родом молодий автор із селища Єлизаветградка, Олександрівського району, Кіровоградської області. У дитинстві обожнював мамині й бабусині казки. Відтоді пристрасть до чарівних світів і пригод, його не покидає. У першому класі записався до шкільної бібліотеки, а вже до четвертого класу двічі перечитав «Трьох Мушкетерів» та більшість казок і пригодницьких книжок, що там були. Далі було захоплення фантастикою і сільська бібліотека, більша за шкільну, якої теж на довго не вистачило. Тож довелось збирати домашню книжкову колекцію улюблених творів і авторів, а також починати писати власні твори.

Днями Вадим отримав авторські примірники збірки оповідань «Брама», де опубліковані аж три його оповідання. Ми зустрілися з ним, щоб розпитати, про те як йому вдається щоразу обходити сотні конкурентів з усієї України, про його враження від фестивалю фентезі, учасником якого він став як переможець конкурсу. А також про книжки і все, що з цим пов’язано.

Одразу до найбільш прямолінійних питань. Вадиме, як переможець конкурсу оповідань в стилі  фентезі «Брама», ти отримав головний грошовий приз – 10 000 грн. На що їх витратив?))

Як не дивно, але більшість коштів пішла родині. Через тиждень після фестивалю в мене син захворів, тому ті кошти стали у нагоді. А там уже дріб’язок – одяг, їжа, іграшки. Все найкраще ми віддаємо дітям.

Розкажи про церемонію нагородження. Мені відомо, що це був масштабний фестиваль фентезі в Івано-Франківську.

Якби я міг описати фестиваль фентезі «Брама», це було б щось на кшталт «Феєрично» чи просто «Фентезійно». На самому старті гості могли ледь не особисто торкнутися наших вітчизняних акторів, які знялися у фільмі «Сторожова Застава», поговорити з ними, взяти автографи. Учасники заходу також мали нагоду відвідати кілька шикарних лекцій, які підготували такі видатні особистості, як Володимир Арєнєв, Дара Корній, Брати Капранови.

Навіть у поціновувачів жахів з’явилася можливість поспілкуватися із однодумцями, що просувають цей жанр. На фестивалі можна було познайомитися й обговорити всі тонкощі хоррору із організаторами проектів, як от «Стівен Кінг. Український Клуб» та «Крамничка Жахіть». На жаль, відвідати всі події фізично виявилося неможливо через щільний графік, але я все ж мав нагоду познайомитися з цими чудовими людьми. Особисто мені було приємно потиснути руку Дмитру та Віталію Капрановим, Андрію Лозінському та Дімкі Ужастному (із «Крамнички Жахіть») і Володимиру Яковлєву (зі спільноти «Стівен Кінг. Український Клуб».

В організатора та засновника «Брами» Анатолія Мицкана вдалося не просто здійснити маленьку мрію щодо популяризації жанру фентезі в Україні, а перетворити це на щорічне грандіозне дійство, яке хочеться відвідувати щороку.

Аж три твої оповідання не просто увійшли у збірку, а й відкривають її. Як так вийшло?

Чесно кажучи, я й сам до кінця не можу повірити в це. Я гадав, що збірку будуть упорядковувати за алфавітом, а воно он як вийшло. Ймовірно, причина криється в тому, що одна робота зайняла перше місце із 500 надісланих на конкурс, а інша отримала особливу відзнаку від Мирослава Кошика – голови журі.

Скільки всього авторів представлено у збірці?

У збірці «Брама: Багряні ночі» окрім мене представлено ще двадцять чотири чудових і талановитих письменники, які отримали високі оцінки. Прекрасні та захоплюючі оповідання Дмитра Скорбатюка (Запоріжжя), Зоряни Лешко (Львів), Андрія Крапки (Київ) та інші. Серед них, до речі, є наша землячка Ольга Мігель, яка відправила на конкурс твір «Лицар мертвої королеви». Я дуже пишаюся тим, що моє прізвище знаходиться поряд із їхніми.

Розкажи про свої оповідання, що увійшли до збірки.

До збірки увійшло три оповідки: твір-призер «Багряні ночі Альзеари» – історія про фентезійний світ, який утворився на іншій планеті після вимушеної міграції людей; «Спрага» – розповідь про Землю у жорсткій атмосфері постапокаліпсису, де лани та ліси перетворилися на пекучі пустелі, а вода стала не лише елементом життя, але й грошовим еквівалентом; і третя робота «Останні Вартові» – класичне героїчне фентезі про двох підлітків, які вимушені піти у ворожий ліс, аби дізнатися долю своїх односельчан.

Ти став призером конкурсу «Брама» двічі, твої оповідання увійдуть і у другу збірку. У чому секрет?

Секрету тут немає жодного. Просто я дотримуюся кредо німецького письменника Вольфганга Хольбайна («Кільце Нібелунгів», «Кров Тамплієрів», «Чаклун із Салему») й пишу те, що сам би із задоволенням читав. Та й писав на конкурс не заради цінних призів, а плекаючи надію знову потрапити у Велику книгу «Брама».

Чим відрізнявся другий конкурс? Чи важче було долати конкуренцію?

У плані конкуренції важко сказати, адже я ніколи не вважав інших авторів суперниками. Насамперед вони були знайомими, колегами й навіть друзями, а вже потім учасниками. Коли ти намагаєшся розвивати жанр всесвітньої літератури, який за радянських часів вважали дріб’язковим, то всі однодумці стають поплічниками, а не конкурентами.

А от різниця між першим і другим сезоном конкурсу виявилася суттєвою. Цього року журі поставилися до оцінювання більш суворо, набагато звузивши жанрові рамки. На початкових етапах відразу відсіялися твори, які не мали нічого спільного з фентезі, чи були написані іноземною мовою. Бали знімалися не лише за помилки чи неграмотність, а й за слабкий сюжет, ба навіть фінал. Що там говорити, якщо навіть одне з моїх оповідань позбулося цінних балів через надто просте закінчення.

Тим не менш, такий підхід дав можливість не просто відібрати хороші роботи для наступної збірки, а відібрати кращі з кращих.

Ти також лауреат премії Гончаренка, в результаті чого нещодавно друком вийшла твоя перша сольна збірка оповідань. Розкажи про неї.

Якщо говорити відверто, то на цю премію я потрапив випадково. Я тоді саме влаштувався на роботу до Державного архіву Кіровоградської області в якості інспектора охорони. Трохи поспостерігавши за поведінкою колег, вирішив написати невеликий жахастик. Готову оповідку віддав на перевірку Ользі Юріївні Кизименко, а вона вже повідомила про конкурс ім. В. Гончаренка і вмовила подати туди цей твір. Це було за якихось кілька днів до завершення прийому робіт. А через місяць я дізнаюся, що не просто отримав відзнаку за написане оповідання, а став одним із переможців.

Тим не менш, сам конкурс став для мене провідною зіркою. З’явилася можливість відвідати з’їзд літераторів у Одесі, де я познайомився з талановитими та чудовими людьми, які присвятили життя творчості. А також, у якості нагороди, видали збірку оповідань, що наполовину складається з моїх робіт, а інша належить Анастасії Капустіній, яка розділила зі мною перше місце. Надруковані книги були надіслані в шкільні бібліотеки Кіровоградської області.

Що стосується самої збірки, до неї увійшло п’ять оповідок. Дві фентезійні роботи, два жахастика та містична проза. Останнє – «Візит», до речі, було надруковане у скороченому вигляді в газеті «Народне Слово» на початку березня.

Ти ще студент, маєш родину, ще й починаєш успішну кар’єру письменника. Як вдається все поєднувати? Чи підтримує родина твої починання?

Що стосується творчості, то в першу чергу я завдячую саме родині. Був момент, коли я зневірився у власних силах та на кілька років покинув писати. Однак, коли, тоді ще майбутня дружина десь відрила мій незавершений рукопис і почитала його, то наполягла на тому, аби я продовжив іти творчим шляхом. І якби не цей її «штурханець», то не було б ні премії ім. В. Гончаренка, ні Брами. Це просто подарунок долі зустріти другу половинку, яка не просто сприймає всі твої захоплення, але й підтримує їх. Думаю, багато хто мене зрозуміє.

А от щодо поєднання навчання в ЦНТУ, роботи, родини та творчості, то тут все просто. Пишу зазвичай на роботі, коли є вільна година і приходить натхнення, або коли лишаюся сам удома. Відволікаюся лише на читання чи серфінг в інтернеті, аби трохи розвантажити мозок.

Спілкувалась Олена Горобець