Усі ми були свідками, а хтось і учасниками подій 5-річної давнини, які стали на той момент найтрагічнішими в історії нашої незалежності. У кожного свої спогади про розстріли на Майдані під час реолюції Гідності. Задокументовано тисячі свідчень безпосередніх учасників протистоянь.
Кожна така історія цінна і кожна по-своєму унікальна. Але досі можна віднайти свідчення, які до того ніде і ніким не були зафіксовані.
Віктор Пилипович Кльоз із тих учасників Революції Гідності, чиїх фото з Майдану ви не бачили у Фейсбуці, хто не став медіа-знаменитістю. Йому пощастило не загинути у дні кривавих протистоянь, але він був там майже безперервно всю зиму 2013-14 рр.
Зараз йому 78 років. 31 рік він працював викладачем, доцентом у Сільськогосподарському інституті, на момент початку революції займався фермерством.
Його родина у 1944 році насильно переселена з українських етнічних земель, що відійшли у підпорядкування Польщі. Каже, що ще дід його був революціонером. І себе відколи пам’ятає, відчував українцем, а тому завжди підтримував і сприяв незалежності України. Брав участь і в першому Майдані.
З чого для Вас почалась Революція Гідності?
Пам’ятаю цей момент дуже добре. Я ввечері дивився телевізор і заснув, не вимкнувши його.
Раптом прокинувся посеред ночі, десь третя була на годиннику. По телевізору показують якусь бійню. Я дивлюсь і не можу розібрати, в якій то країні. Мені не доходило, що це все відбувається у нас.
Протягом наступного дня я вже був у Києві на Майдані. Я тоді вже був фермером, то міг так знятись і поїхати. Увесь грудень майже був там, потім трохи приїжджав додому. Це зараз кажуть, я ніби найстарший був із Кіровоградщини, але я там бачив усіляких людей: і старших, і молодших.
Мені казали: «Ти старий уже, чого ти туди поїхав?!». Скільки таких, що казали: «Ага, поїхав грошей заробить!». У нас із Созонівки справді їздили за гроші, навіть з нашого під’їзду знаю, що їздили двоє молодих хлопців, але ж не на Майдан, а в Маріїнський парк на Антимайдан. Знаю жінку (у нас у селищі всі її знають), яка організовувала автобуси з тітушками. Я їздив переважно сам поїздом. Так було найзручніше.
Що робили на Майдані?
Ми жили всим цим. І просто там жили в наметах. Будували барикади, наносили ці мішки, шини, спілкувались. Я зустрів багатьох знайомих ще з першого Майдану. Кілька разів виступав, але не з головної сцени.
Як Ви познайомились з героєм Небесної сотні Віктором Чміленком?
Давно був знайомий, я ж теж фермер, мав 50 гектарів землі. Познайомився з ним ще, мабуть, у 93-му році. Ми часто зустрічались і спілкувались на різних семінарах сільськогосподарських. Зустрів їх і на Майдані з Олексієм Цокаловим. Вони там завжди разом ходили.
Перед Старим Новим роком і я, і вони були вдома, а наступного дня домовились їхати на Київ. Коли це телефонують: «Ми вже їдемо, зараз будемо у вас». Забрали мене прямо з дому. Приїжджаємо на Хрещатик, я подивився на годинник, а там рівно 00:00. Чомусь так яскраво запам’яталась ця деталь.
Де Ви були 18-го лютого?
18-го лютого я вранці щойно приїхав у Кіровоград. Намагався у вихідні на Майдані не лишатись, там і так находило киян. Додому ще й не попав, зайшов до внуків, потім у магазин, щось там купив. Зайшов на ринок, попались красиві вила і я їх купив, там ще пожартували з людьми. І тут хтось сказав, що в Києві щось таке сталось. Я кинувся зразу додому, до телевізора, побачив, що твориться. Зателефонував Наталі Вельгун, яка у Кропивницькому тоді координувала поїздки. Що це значить? Люди їхали своїм транспортом і було місце скажімо вільне, то брали когось із собою. А їй повідомляли і ті хто їде, і ті, хто хотів підсісти до когось.
От, я запитав, чи можна до когось підсісти. Питає: «А ви скільки будете збиратись?». Тоді машини від’їжджали на Київ кожні півгодини, напевно. Домовились, що я приїду на 7 вечора.
Приїхав раніше, перетелефонував їй і мене одразу посадили в машину, яка від’їжджала. Там було одне місце, хтось запізнювався, його пізніше відправили.
Приїхали на Хрещатик, вже палав Будинок профспілок. Ніч 19 лютого пройшла неспокійно, палили весь час і носили шини, укріплювали барикади.
Але на ранок ніби затишшя було. У мене вдома дружина і молодша дочка лишились. Вони мені надзвонювали весь час, а я був біля сцени в рівненському наметі майдану, поклав сумку в стороні, і поки відповів, вони поперелякувались, що зі мною щось трапилося.
У моєї дружини взагалі після всього цього дуже змінилось ставлення до таких речей як патріотизм і громадянська активність. Коли мене обзивали бандерівцем, говорив їй: «Бач, ти звідтіля, а тебе так не називають!».
Як Ви дізнались про смерть Віктора Чміленка?
Мені зателефонував товариш, із яким ми їхали туди. Він сам колишній міліціонер, мама в нього росіянка, батько турок, а він українець. Нас взагалі троє було в машині, ми роззнайомились, обмінялись телефонами саме на такий випадок, раптом доведеться повідомити комусь. Він не знав мого прізвища, запам’ятав лише, що Віктор, фермер з Кіровоградщини.
Я взяв слухавку, а він каже: «Фух, це не ти!». Я спитав, що сталось. Він сказав, що зі сцени Майдану оголосили загиблих і що серед них є фермер з Кіровоградщини Віктор. Я зрозумів, що це Віктор Чміленко.
Тоді знайшов Цокалова, він розповів, як розійшлися з Чміленком перед Інститутською на 15 хвилин. Він, бувало, міг відійти ненадовго, але постійно віддзвонювався, або з’являвся. А тут не з’являвся і не брав слухавку. Цокалов щось довго не міг його знайти, а він був поряд із готелем «Україна».
Я там теж тоді був, але ще не знав, що доведеться когось шукати знайомого. Там тоді було 30 людей, все в крові, лячно, моторошно. Три ночі тоді не спав, та й не хотілося, така була напруга.
Я ніколи не міг уявити, що таке доведеться пережити. Ніхто не очікував, що будуть стріляти в беззбройних людей. Наче страшний сон наснився. А тільки то був не сон…
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Поширь її на своїй сторінці: