У Бобринці, на Кіровоградщині, старий шкільний гуртожиток переробили на сучасне та комфортне житло для вимушених переселенців. Оновили приміщення коштом благодійних фондів та місцевого бюджету. Про тих, хто нині мешкає в притулку, та випробування, які довелося пережити цим людям, йдеться у сюжеті “Подробиць”.
Ганна Чєха, переселенка із села Великий Бурлук:
Машину обстріляли. Спершу обстріл, в машину попали, у руку, і все, я знепритомніла.
Ускладнене мовлення та обмеження рухливості у дев’ятнадцятирічної Ганни – після кульових поранень. Російські окупанти обстріляли автівку, в якій вона їхала. На той момент дівчині було сімнадцять. Два дні скривавлена вона лежала на підлозі в місцевому гуртожитку.
Тетяна Куліш, бабуся Ганни Чєхи, переселенка із села Великий Бурлук:
Ми не могли її забрати після цього поранення, після цього ми ж в окупації були, дали дозвіл, поїхав батько, цей пропуск дали, дозвіл дали забрати, “швидка” приїхала вже. Її привезли вже в комі, в неї вже була стадія така, як старенький доктор казав: вона вже Богу душу віддає, ну, ми молились за неї, от вчімося ходити, розмовляти їй тяжко. Ми дома її піднімали, своїми силами, нам казали, був у нас там хірург, руські ж були, давайте в Бєлгород, ми її там бистро поставимо на ноги, вона отказалась, вона сказала: я нікуди з України не поїду, я нікуди не хочу.
Після поранення Ганна потребує реабілітації. Тому коли у квітні почався ворожий наступ на Харківщину, бабуся забрала Ганну та її брата і переїхала в Бобринець. Бо попередню окупацію вони заледве пережили.
Тетяна Куліш, бабуся Ганни Чєхи, переселенка із села Великий Бурлук:
Ми виїхати не мали змоги, у нас якраз дороги всі там були зірвані, і через водосховища були зірвані, а потім вже, після окупації, ми з внучкою поїхали в лікарню. У гуртожитку Ганна допомагає глядіти чотиримісячну доньку сусідки Крістіни. Жінці також разом з родиною довелось виїхати через російського загарбника із селища Білозерка на Харківщині.
Крістіна Муратова, переселенка із селища Білозерка:
У нас іде Чорнобаївський аеропорт недалеко і всі оці ж ракети на самому початку вони летіли саме через наш будинок, то ми вийшли й одразу вирішили виїжджати. Це все наживне, дякую Богу, що ми просто вціліли й виїхали звідти взагалі, і маємо можливість тут проживати. Чесно, я навіть не задумуюсь, це все наживне, я краще дітям куплю нове, аби було спокійно і можливості.
Тривалий час багатодітна родина шукала місце, де могла б почати нове життя. Кажуть, для цього вони потребують житла і роботи.
Крістіна Муратова, переселенка із селища Білозерка:
Я постійно мріяла і говорила всім знайомим, якби було таке місце, щоб були нормальні умови для дітей, тому що зняти будинок із нормальними умовами, на жаль, на зараз все зайнято, або продають. Я з пів року добрих шукала, а потім звернулась, щоб нам допомогли, і нам порадили цей центр.
Фото: Суспільне Кропивницький
Комфортні умови для проживання переселенців у бобринецькому шкільному гуртожитку створювали протягом двох років. На цих фото добре видно, в якому занедбаному стані було приміщення. Натепер же його просто не впізнати.
Володимир Карпук, директор КЗ “Бобринецький ліцей №1”:
Зараз ви бачите стан: є душова, є туалет, бойлер, умивальник, це на кожен такий блок-кімнати розрахований, наразі проживає 11 ВПО, ми подавали на 17, ще кімнати є в ремонті. Замінена повністю каналізація, опалення нове, водопровід.
Леонід Кравченко, міський голова Бобринця:
З нашого бюджету десь виділено півтора мільйона коштів на цей ремонт, 80-90% робіт проводилось власними силами, комунальними службами. Ми отримали допомогу від “Acted” мільйон сто гривень матеріалами, від “Десяте квітня” – побутову техніку.
За проживання в гуртожитку з внутрішніх переселенців гроші не беруть. Місцева влада запевняє, що безоплатним житлом ці родини забезпечуватимуть стільки, скільки їм потрібно для налагодження життя на новому місці.
Фото: Суспільне Кропивницький
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: