Не зважаючи на те, що соціалізм радянського зразка назавжди відійшов у минуле, воно й досі чіпляється за день сьогоднішній, хоч і важкий і багато в чому неправедний (є за що зачепитись), однак такий, що дає реальну надію на цивілізоване майбутнє. Чіпляється у вже не раз прокручений спосіб, збираючи червонопрапорні мітинги, покликані пробудити у людей ностальгію за спочилим у Бозі СРСРом. Так було й цього року.
Фото: dozor.kr.ua
Проходячи 7 листопада повз площу перед будинком міської ради, де зібралося з півсотні людей, я почув фразу про «трудовий ентузіазм, який тоді панував». Подивився на промовця і подумав: звідки цьому чоловікові про той час знати, коли його тоді не тільки на світі не було, а й навряд чи він бачив фільм «Светлий путь» – кінооду ударництву перших п’ятирічок? Хіба що чув пісню з нього про «будни великих строек», яка лунала, й коли п’ятирічки вже поміняли на семирічки. Отож казочок про трудовий ентузіазм радянських людей він наслухався в школі, інституті, прочитав у газетах і тепер переповідає їх наївним слухачам. Це – як не так давно про Солженіцина: я його книг не читав, але засуджую. Тільки навпаки.
Міф про трудовий ентузіазм соціалістичного зразка бере початок у другій п’ятирічці, зокрема, з народженням «стахановського руху». Сьогодні, коли ми дещо прийшли до тями, дивуємося, як можна було повірити в те, що звичайна людина при нормі сім тонн вугілля за зміну раптом «видала на гора» аж 102 тонни, тобто перевиконала норму приблизно у п’ятнадцять разів. Повірити, і не подумавши, що тебе просто дурять. Але думати так радянська людина не мала права. В тому числі і той шахтар, який працював поруч із Олексієм Стахановим.
Невдовзі газети зарясніли повідомленнями про все нові рекорди, встановлювані шахтарями (М. Ізотов та ін.), ковалями (О. Бусигін), залізничниками (П. Кривонос, К. Ковальова), ткачихами (Євдокія і Марія Виноградови), трактористками (бригада Паші Ангеліної) і т.д. Вони домагалися багаторазового зростання вирубки вугілля за зміну, ущільнення графіка обороту транспорту, одночасної роботи на багатьох верстатах і т.д. Паралельно на підприємствах застосовували найжорстокіші методи раціоналізації: поштучну оплату виробленої продукції, прискорення руху конвеєра, роботу з хронометром тощо.
Хроніки того часу зафіксували усміхнені обличчя ентузіастів. Не згадуючи, зрозуміло, що одні з них повтікали на будівництво Сталінградського тракторного від насильного переселення в Сибір, другі – на спорудження Дніпрогесу з вимираючих від голоду сіл, Біломорканал рили «вороги народу», Комсомольськ-на-Амурі, фільм про який поставив знаменитий режисер Сергій Герасимов, зводили «комсомольці» у тюремних блузах.
Звичайні робітники виявляли невдоволення підвищенням виробничих норм, що означало зниження розцінок. Їхній спротив прирівнювався до саботажу, в результаті чого вони поповнювали ряди «комсомольців-добровольців». Все це, звичайно замовчувалося офіційною пропагандою, натомість знімалися фільми про ударників і їхні трудові подвиги, писалися пісні, не кажучи вже про статті і репортажі. Часом дуже привабливі. Адже до цього залучалися найталановитіші митці. «Марш ентузіастів» написав геніальний композитор Ісак Дунаєвський. У фільмі «Комсомольськ» знімалися знакові актори – Тамара Макарова, Микола Крючков, Петро Алейников та ін. .Пісні «От далеких селений Байкала» з фільму «Комсомольськ» і «Лейся, песня на просторе» із кінострічки «Семеро смелых» співала вся країна. Не кажучи вже про «Спят курганы темные» з фільму «Велике життя» («Большая жизнь»). «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью» лунало на святкових парадах. Однак, жорстока казочка вийшла. В тому числі і для автора слів цього маршу, сина репресованого письменника Миколи Вороного – Марка, розстріляного в урочищі Сандармох з нагоди 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.. Принагідно нагадаю, що на великих і малих будовах, у шахтах і на лісоповалах «з великим ентузіазмом» працювали арештанти ГУЛАГу, через який пройшло не менше мільйона чоловік
Не треба себе обманювати хоча б сьогодні. В основі спонукання до трудової діяльності лежить особистий інтерес. Як би це не прозаїчно звучало, не благі наміри а саме він визначає поведінку людини. Це, між іншим, матеріалістична істина. І ніяка пропаганда замінити його не може. Скільки б ми не прикривалися фіговим листом ідей, не рахуючись із цим інтересом, матимемо в кінцевому підсумку, вибачте за каламбур, ту ж фігу. Що ми й отримали в результаті сімдесяти років адміністративно-командної економіки: тоталітарну державу з мінімальним задоволенням людських потреб. Щоправда, стали однією з найозброєніших країн світу, але ж це – не нормальна людська мрія, а маячна мета правлячої верхівки, охопленої бажанням правити світом. Що, до речі, протягом усієї історії людства закінчувалося провалом та так і не навчило розуму сильних світу цього. Он ще один «кремлівський мрійник» заповзявся, як мінімум, відновити імперію. Те, що від цього страждають і його співгромадяни, йому байдуже: «Зато нас боятся!».
Природна людська мрія – нормально жити. Для її втілення потрібні не особливе піднесення мас, а нормальна організація праці з нормальною її оплатою. А ентузіазм – це добре, якщо він народжується на добровільних засадах, а не за командою згори. Що й показав волонтерський рух з початком російської агресії. Тут не встановлюють рекордів і не влаштовують змагань. Не чекають нагород і привілеїв. Не розраховують на всенародну славу. А просто роблять свою справу там, де потрібно. Це і є справжній ентузіазм. Якому не загрожує ні міфологізація, ні переоцінка.
Броніслав Куманський
Під знаком Надії. Або не сотворіть собі кумира
«Ах, як зіграв кота Матроскіна!..»
“Коли чорт та москаль украдуть що-небудь, то згадуй, як звали”. Або політика за Гоголем
У відповідь на польський закон
Вони там, щоб ми влаштовували святкування? Слово про звичайних героїв
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: