Тарас Чернов про подорожі як стиль життя. ФОТО

27 вересня – Всесвітній день туризму, відзначається щорічно для його популяризації, висвітлення внеску в економіку світової спільноти, розвитку зв’язків між різними країнами. У нашому ж місцевому середовищі останнім часом теж активно обговорюють розвиток туризму, пошук цікавих об’єктів, маршрути та логістику, але вкрай мало мовиться про фахівців у цій галузі, зокрема, професійних гідів та їхні шляхи до майстерності. В той же час нині у тренді українська біографістика, вражають та надихають історії наших сучасників, серед яких і ті, кого виростило й випустило у світ наше чудове місто. Тож ми запросили до розмови Тараса Чернова – провідного менеджера, відомого мандрівника, гіда туристичної компанії «Феєрія мандрів».

У соціальних мережах і на сайті «Феєрії мандрів» доволі багато позитивних відгуків, що свідчить про високий рівень твоєї професійної майстерності. Аби її здобути, зрозуміло, що довелось чимало працювати, пройшовши нелегкий шлях. Розпочнемо з середовища «яке тебе зробило», так званих витоків. Що вплинуло на вибір професії, як формувались зацікавленості – родина, батьки, навчання у гімназії та університеті?

Дійсно, передумови вибору професії варто шукати ще у шкільних роках. Дякую вам, завдяки подібним запитанням я повернувся у спогадах до нашої Кіровоградської гімназії імені Тараса Шевченка. Розмірковуючи тепер, у 2021 році, розумію, що цей навчальний заклад вирізнявся не лише своєю назвою поміж інших шкіл колишнього Кіровограда, але й був найбільш інноваційним закладом освіти України. Серед не завжди гарно відремонтованих шкільних стін нас вчили самоорганізації, наставляли не боятися робити помилки, ми опановували риторику, нас малих учили брати відповідальність за візуальний простір школи, нас не завжди вчили слухати, а надавали можливість робити вибір і відповідати за нього. У цьому неабияка заслуга Віктора Громового, молодого амбітного директора, який ламав правила і постійно говорив «Робити помилки – це супер, це вчить вас». Тут зародився новий формат учителів, яким, звичайно ж було непросто перейти від усталених норм радянських шкіл до інновацій, але тоді ж постала ціла плеяда новаторів.

Навчання у гімназії. 5 клас

Як і більшість сімей 90-х, моя сім`я не мала можливостей подорожувати, проте використовувала будь-який шанс виїхати з наметами на море або з дідусем на рибалку.

Та справжнє відчуття щастя від першовідкриттів, пізнання світу, перші краєзнавчі подорожі сталися вже у Кіровоградському обласному центрі дитячого туризму і краєзнавства. Це було таке благословенне місце, де ми 12-13-літні безтурботні хлопці й дівчата носилися з прадавніми наплічниками, під лямки яких підшивали махрові рушники, ночували під Оникієвськими зорями, слухали біля багаття оповідки старших походників про пустелі й гори, планували походи Кримом, відвідували вперше такий величезний Київ, дивувалися скіфському городищу у Чорному лісі.

Там же я отримав свій розряд зі спортивного орієнтування, що фактично вшило мені GPS у мозок, завдяки чому швидко орієнтувався у Токіо, Тегерані, Санто Домінго та Парижі. Згадуємо Вас, Ларисо Анатоліївно, як керівника нашого гуртка, адже ви навчили нас правильному й чесному розподілу обов`язків, навчили не боятися приймати рішення та нести за них відповідальність, почувати себе самостійними. Адже ми тоді всі вперше творили свою власну історію подорожей, робили щось важливе без батьків! І ось, ця легкість організації мандрів: взяти намет, гайнути на подихом вітру на світанку, романтика невизначеності і почуття величного у простоті – це було прищеплено ще тоді, однозначно.

Кіровоград. Лісопаркова. 1997

Звичайно ж, пізніше були пошуки себе у професії, необхідність обрати профіль. Непроста це справа, але зважаючи на бажання працювати з людьми, вибір педагогічного напрямку здавався для мене і для нашої сім’ї більш ніж логічним, я зміг отримати місце на філологічному факультеті тоді ще Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, за напрямком “вчитель української мови та літератури” зі спеціалізацією “українознавство”. Класична гуманітарна освіта, тонни прочитаної класики, зустрічі зі світилами-викладачами – у майбутньому відгукнеться сприйманням місії гіда – скоріш як просвітницької, ніж лише тревел-експертної. Наприклад, бажання віднайти український слід в історії Непалу, досліджувати французьке життя Винниченка, акцентувати увагу туристів на долі української еміграції, тощо.

Чому гід, з чого починалось? Зокрема – знання мов, де ще навчався, здобував навички, шліфував досвід комунікації?

Перші закордонні подорожі трапилися завдяки вивченню польської мови на безкоштовних курсах, що були організовані Об’єднанням поляків «Полонія» імені Кароля Шимановського. Вечорами кілька разів на тиждень ми ходили у Костел Святого Духа, співали польських пісень, заглядаючи у посібник із граматики. “У мішку ці знання точно з собою не носити, нехай буде”, – думав я. І зрозумів, що не помилявся, коли вдалося виграти грант на навчання на Курсі політології при Варшавському університеті.

Польща. Навчання у Варшавському університеті. 2007

З тих пір, як тільки випадає можливість вивчити якусь мову, – я не можу встояти, адже розумію, що мова – це ключ для багатьох можливостей. І нехай ця фраза звучить дещо патетично, сприймаю її буквально. Ви не повірите, скільки дверей відкривалося переді мною, коли я починав говорити з поляком чистою польською, або турецькою у туркомовній частині Ірану, пробував вітатися японською у Токіо, англійська ж має бути взагалі апріорі для кожної сучасної людини. Культурологічні тексти, тлумачення контраверсійних теорій або просто опис та історія пам’яток найкращі – англійською мовою.

Але ж давайте повернемося, як я все ж таки став гідом. Все дуже просто,  знайшов оголошення у інтернеті про набір на посаду гідів у Туреччину, пройшов співбесіду в Києві і полетів у Анталію. Туреччина, звичайно ж, колиска цивілізацій та мегацікаве місце, проте туристичний бізнес там схожий на конвеєрне виробництво. Компанія, у якій мені довелося працювати, мала у штаті біля 600 гідів, не всі вони проводи екскурсії. Більшість перевозили туристів між аеропортом та готелем або продавали екскурсії. Були також гіди, що проводили екскурсії у турецькі хамами або на яхти.

Туреччина. Анкара. Музей анатолійських цивілізацій. 2020

Мені ж пощастило зайняти місце серед 20-30 гідів, які безпосередньо проводили справжні історичні екскурсії на рівнііз місцевими ліцензованими гідами. Тепер я вже розумію, що мені не просто пощастило, бо мав бездоганний бекграунд для цієї роботи, завдячуючи своїм учителям з гімназії та вищій освіті.

Кочуючи світом, дійшов до моменту, коли захотілося почати вести осілий спосіб життя, оселився у Києві, працював не у туризмі, застосовуючи знання, отримані у Варшавському університеті. Проте вночі, у царстві бога Морфея, я потрапляв знову в автобуси, розповідав оповідки туристам, поневірявся турецькими просторами. Тому повернення до туризму було лише питанням часу, питанням мого визрівання. Саме так я й почав шукати роботу у Києві, пошуки направили мене до туристичної компанії «Феєрія мандрів».

Нині ти працюєш в одній з провідних успішніших туристичних кампаній України, яка відома широкою палітрою турів усім світом. Хто кого обрав ти її чи вона тебе?

Так, компанія відома і знана, особливо завдяки пристрасній роботі її керівника, ведучого телепередачі, гіда, блогера та просто лідера Ігоря Захаренка. У нього дар, він гостро відчуває час і готовий до змін, швидко приймає рішення та відчуває туристичний ринок. Я просто надіслав йому своє резюме, в той саме час компанія потребувала гіда на кілька напрямків. Наша зустріч в офісі була не більше 15 хвилин і вже через тиждень я поїхав стажуватися у Берлін, Париж, Амстердам та Брюссель.

Франція. Париж. Розмова з янголом на Монмартрі. 2015

Тож, ми знайшли одне одного, так правильніше буде зазначити. Сказати, що це був виклик для мене, не сказати нічого! Я ще досі пам’ятаю конспекти, пошуки інформації, форматів, відчуття, що чим більше я читаю, тим більше усвідомлюю, що нічого не знаю… Проте, зізнатися чесно, ось ці відчуття, що є безліч прогалин, вони нікуди не зникли. Знати ж бо все – неможливо. Та чи знання контексту екскурсії перетворюють оповідача на гіда?

Які ж якості потрібні для успішного гіда?

Я ставив собі це питання не раз, відповіді й досі не сформував. Вчуся у своїх колег, споглядаю за ними і розумію, найважливіше у цій професії, це любов до людей, і це не про звертання до туристів «зайчики», «котики», це про емпатію та бажання допомогти у різних ситуаціях. Мене не дратують люди, не злять, я розумію їх болі і хочу зробити їхній досвід подорожей у групових турах вдалішим.

У перші роки роботи я боявся навіть вимовити слово «не знаю», але тепер мені стало не соромно не бути експертом з геології, адже зі мною до Каппадокії подорожували професори геологи; я не боюся не розбиратися у дорогоцінному камінні, адже до Непалу зі мною їздили професійні гемологи; у Японії можу дозволити собі сказати, що не до кінця розбираюся  у техніці бонсай, а у місцях виробництва першої кераміки на планеті, у Месопотамії, мені не соромно передати мікрофон професорові кафедри технології кераміки. Соромно вдавати із себе експерта і боятися вчитися у професіоналів.

Ще важливо полюбити своє, і тут я знову хочу згадати наші уроки «Історії гімназії» у рідній школі. Адже я вчився у навчальному закладі, що називав себе продовжувачем традицій гімназії, у якій навчалися Ігор Тамм, Володимир Винниченко, Амінодав Шполянський, Мозес Гомберг. Віднайти шлях до пізнання іншого можна пізнаючи себе. Тож, проїжджаючи біля Паризької опери, варто згадати про Сержа Лифаря, що був керівником балетної трупи опери, у Катманду неможливо не згадати про Бориса Лісаневича…

Якщо хочете надавати хороший сервіс, давайте людям, більше ніж вони очікують. У турах я проводжу поетичні хвилини, радіоефіри та вікторини.

І ще, ніколи не можна спинятися, змагайтеся з собою ж самим, на кожній наступній екскурсії ставайте кращим за себе попереднього.

Застосовуйте нові технології для пошуку інформації: відгуки на Google map допоможуть дізнатися найактуальнішу інформацію, додаток Pocket допоможе не загубитися у вирі класних статей, час на прочитання яких не маєш зараз. Google Диск допоможе систематизувати всі статті, а Youtube music – створити плейлисти для різних країн та регіонів чи тематичних екскурсій. Відповідь вийшла трохи схожою на рекомендації, проте, може, це і є однією з якостей гіда – не боятися ділитися з іншими своїми напрацюваннями.

Скільки країн орієнтовно ти відвідав, які тури опанував, чи є серед них авторські та що власне найцікавіше у роботі гіда?

Відвідав практично усю Європу, крім країн Балтії та Фінляндії, а от серед інших напрямків – непочатий край роботи. Потрібно подякувати «Феєрії мандрів» – адже це найбагатопрофільніший оператор в Україні, ми організовуємо тури у всіх кінцях світу. Мене вже закидали у Непал, Індію, Іран, В’єтнам, Камбоджу, Японію, Домініканську республіку.

Але серед моїх фаворитів все одно залишається Туреччина – колиска цивілізацій. Цю країну, таку близьку і одночасно таку екзотичну можна відкривати безліч разів. Дійсно пишаюся туром, який розробив із своєю колегою Поліною Андрієнко, що називається «Інша Туреччина: Каппадокія і скарбниці стародавньої Месопотамії». Захоплюючі краєвиди, знайомство з прадавніми цивілізаціями, найсмачніша їжа за помірними цінами – роблять цей тур неперевершеним.

Щоразу, відправляючись у черговий тур до Персії, Країни вранішнього сонця або у Гімалаї, ми з командою додаємо щось нове, відшліфовуючи, надаючи маршрутам нових забарвлень.

Так, у нас з`явилася ночівля у справжньому аутентичному караван-сараї у пустелях Ірану або відвідини сміттєпереробного заводу у Осаці, підняття на найвисокогірнішу дорогу у світі Маналі-Лех, переїзди на потягах у В`єтнамі – усе це моя заслуга, усі ці зміни були виправдані, адже ми створили новий досвід для наших туристів.

Це на сьогодні твоє основне заняття, а чи є ще й інші захоплення?

Завдяки подорожам, я зміг пізнати й більше познайомитися з філософією бонсай. Це дійсно не лише прикладне мистецтво, це ціла філософія. У Києві є такий Бонсай-клуб, що дозволить кожному привідкрити для себе двері у світ маленьких дерев. Багато хто з підписників мого інстаграм @lasttaras знають про моє захоплення випічкою хліба, це теж певна філософія чи навіть хлібомедитація. Хліб на вічній заквасці я вимішую у родових ночвах, що лишилися від моєї бабусі.

Відомо, що туризм – це пізнання світу і себе у ньому. Чого прагне сучасна українська молодь, чим активно цікавиться, на твій погляд, що дають їй туризм і мандрівки?

Перш за все, люди, які подорожують у молодому віці, розуміють, що світ є різним, підходи до вирішення одних і тих самих питань можуть відрізнятися. Деякі побачені у подорожах моделі взаємодій між людьми є кращими – це і є безкраї поля для самовдосконалення себе та своєї громади. А часом, помічаєш, що не все так погано у нашому домі, – це теж момент, який підвищує самооцінку, надає наснаги. Подорожувати однозначно потрібно не лише тоді, коли все гаразд і накопичив «зайвих грошей», подорожувати треба, в першу чергу, у часи особистих потрясінь, адже подорожі можуть надихнути й стати відправним пунктом для позитивних змін.

Домініканська Республіка. Район озера Енрікільйо. Піктограми племен Таїно. 2020 | Албанія. Ксаміль. 2020

Поки ти молодий, подорожі можна поєднувати з волонтерською роботою. Звісно, грошей на такій роботі багато не заробиш, проте отримаєш неоціненний досвід, що ще позначиться на майбутній кар’єрі.

Якщо подорожувати ну геть немає змоги, тоді можна відкрити двері для світу, аби він приїжджав до вас – Couchsurfing. Взяти участь можна безкоштовно й ділитися один з одним місцем для ночівлі під час подорожей. Можна запросити до себе людей з усього світу. Так я познайомився з фінами, німцями, корейцями і то були не жебраки, які не можуть витратити гроші на готелі, то були туристи, яким цікавий досвід пожити у звичайній сім’ї з України. Щоразу прийом таких гостей – це історія для моїх майбутніх подорожей до цих людей.

Дякуємо за розмову та віртуальну мандрівку таким дивовижним та різнобарвним світом. Успіхів та натхнення!

Фото з особистого архіву Т.Чернова та з відкритих джерел