Усі ми чули «крік души» Путіна про те, що «Крушение Советского Союза было крупнейшей геополитической катастрофой века. А для российского народа оно стало настоящей драмой. Десятки миллионов наших сограждан оказались за пределами российской территории».
І от ви думаєте, чому я раптом згадую Путіна. І справді він мені й даром не здався, якби не одне але. Ці «сагражданє» Путіна, які опинилися на території України, ніяк не можуть заспокоїтися, а тому розносять тут його слова і його пропаганду.
І от дивно, але слова Путіна майже один в один повторюються в книзі «Бригантина моей юности», якій у цьому році присуджена обласна премія Євгена Маланюка!
Що б сказав Маланюк, дізнавшись, що премію його імені присудили російськомовній книзі, яка просякнута тугою за Радянським Союзом?
Окей, подумали ми. Можливо, книга настільки високохудожня і порушує гострі соціальні проблеми, що конкурсна комісія була вражена і, побачивши такий талант, не звернула увагу на мову видання? А тому ми з Юрієм Митрофаненком пішли до бібліотеки, взяли книгу і …
краще оцінюйте самі!
Про що взагалі книга? Про літературне об’єднання «Бригантина», яке діяло колись у нашому місті в добу Радянського Союзу. У книзі згадано 27 авторів цього об’єднання: подані їхні біографії та твори.
Розгляньмо ж детально цих авторів, а заодно повернімося до цитати Путіна.
Історія перша.
Одним зі згаданих у книзі є журналіст Н.Волинський, який народився на території нашої області, але після школи виїхав до Санкт-Петербурга. Серед його основних заслуг подано такі:
1) у 1989 році опублікував у газеті «Правда» статтю, у якій «предсказал ГЕОПОЛИТИЧЕСКУЮ КАТАСТРОФУ, сравнимую с падением Древнего Рима, – РАЗРУШЕНИЕ СССР”. От вам і перегуки з Путіним!
Читаємо далі: “Судя по всему, считал автор, на КПСС никаких надежд нет, и ее песенка тоже спета. Ничтожные наследники промотали наследство ВЕЛИКИХ ПРЕДШЕСТВЕННИКОВ».
Отже, “КПСС – вєлікіє прєдшествєннікі”! Цікаво, які саме, ті – що приймали рішення про Голодомор чи ті, які зробили українське відродження розстріляним?
Здавалося б, ну писав чоловік якусь муть у 1989 році, вірив свято в ідеали компартії, і чорт з ним. Але!!! До чого тут премія Євгена Маланюка у 2019 році? Не знаєте? І ми не знаємо!
2) у часи перебудови Н.Волинський «подал заявление о вступлении в КПСС и был принят в партию».
3) у книзі опублікований фрагмент його роману «Наследство последнего императора». Текст роману з відвертими СЕПАРАТИСТСЬКИМИ фразами!!! Але, мабуть, авторці хтось підказав, що ставити саме ці фрази у свою книгу не варто, і вона їх прибрала, опублікувавши більш “спокійні” уривки роману. А ось витримки з повного тексту:
Ніколай Волинский “Наследство последнего императора”
:«…..Малороссия – от Львова до Киева включительно. Эти территории, населенные в подавляющем большинстве украинцами, белорусами, великороссами, ……….. были особенно ценны тем, что веками служили неисчерпаемым резервуаром “быдла” и “хлопов”, то есть, попросту говоря, рабов для вельможного шляхетства. За исключением евреев, которые составляли в среднем 35-40 процентов всего населения собственно в Польше………
……..отдать Малороссию и Белороссию тамошним националистам, которые во все времена и эпохи неизменно были германскими и только иногда – турецкими и польскими холуями!.. Развалить армию!.. Развалить все хозяйство – по всей территории!… Что это? Глупость или измена?!…….
….Ну да, верно, наоборот, – подтвердил Николай. – А по России еще больше можно наблюдать таких диалектов. Я уж не говорю про малоросский диалект. В прошлом году мне довелось прочитать в “Современнике”, что нашлись в Малороссии деятели, именующие себя профессорами… Сейчас вспомню шельмеца… – Николай потер виски. – Это у Чехова есть лошадиная фамилия, а у этого – голова садовая… Вспомнил: Грушевский! Да, Грушевский. Он сейчас какой-то еще политический воротила в той части России, которая, я надеюсь, только временно, отошла немцам…
– И что голова садовая? – вернул его к теме Алексей.
– “Голова Грушевская” заявила, даже не соображая, видимо, что говорит, что “малороссийская мова” – тамошний диалект русского языка – есть совершенно самостоятельный язык! Можешь себе представить?
– Могу, – подтвердил Алексей.- Но зачем-то это ему стало нужно!
– Да! Совершенно верно! “Стало нужно”! Нужно, чтобы утверждать далее, будто малороссы – какой-то другой, самостоятельный народ!
– И неужели у этого идиота нашлись слушатели?
– И немало! – заявил Николай. – И не просто слушатели, а единомышленники. Им сие понадобилось, чтобы оторвать на таком якобы “научном” основании, от России целый кусок и назвать его отдельным “государством Украиной”!
– Это не профессор, – твердо заявил Алексей. – Это государственный преступник.
………Что же касается малороссов, то они почти два века были под польским владычеством, и паны вместе с немцами и сочинили им “мову”, и внедрили ее в наш единокровный народ, живший на Украйне – на краю России. И потом всегда находились мерзавцы, которые на этом основании пытались разорвать единое тело нашего государства, разделить и разорвать единый народ.
………Железные дороги развалены, захвачены бандами украинских националистов-“незалежников” – так они себя называют, хотя на самом деле это обычные разбойники, грабители и убийцы. А если бы и доехали… Там ведь вокруг, как у себя дома, хозяйничает германская агентура!»
Як бачимо більшу частину свого життя людина працювала в Росії. Плакала за Союзом і Компартією. Писала про російських імператорів і про те, що України нема, а є Малоросія. А тепер поясніть, яким боком вона дотична до української культури?
Історія друга.
Та, мабуть, найбільш «вражаючою» є біографія наступного героя книги – А.Шендрика.
Серед його досягнень:
– «Член Ученого совета Академии госслужбы при Президенте Российской Федерации»;
– член Научно-экспертного совета при Председателе Совета Федерального собрания Российской Федераций;
– автор книг «Теория культуры (2002), «Социологии культуры» (2005), «допущенных Министерством образования Российской Федерации в качестве учебных пособий для студентов»;
– вивчав «проблемы специфики России как цивилизации, …перспективы и возможности развития России, с особенностями развития ее традиционной культуры, … с построением информационного общества»;
Я так розумію, саме того “інформаціоного общєства”, яке після сформоване інформаційною політикою (ПРОПАГАНДОЮ) Кремля!
– «Хотелось бы подчеркнуть еще одну особенность А.И.Шендрика – его гражданственность и ПАТРИОТИЗМ, которые проявились в последовательном проведении представлений о специфике РУССКОЙ и СОВЕТСКОЙ культуры. Именно РУССКАЯ КУЛЬТУРА способна активно участвовать в мировом процессе, обогащая его своим духовным опытом».
Ви ще не забули, що це премія Маланюка? І так-так, присуджена вона за “рускій патріотізм”! 
У книзі ще багато цікавих особистостей: як-от «член Союза российских писателей, член Оргкомитета Федерального агентства по печати и массовым коммуникациям…» та інші. Усі члени “Бригантини”, за словами авторки (у тому числі й вона сама), захоплювалися російською літературою, зокрема російським поетом Євтушенком.
Так-так! Саме тим Євтушенком, який дав спільну прес-конференцію з Іосифом Кобзоном, під час якої зачитав свій вірш «о зверствах украинских карателей». Вірш під назвою «Медсестра из Макеевки».
Кусками схоронена я.
Я, Прохорова Людмила.
Из трёх автоматов струя
Меня рассекла, размочила.
Сначала меня он подшиб
Наверно, нечаянно, что ли
С пьянчугами в масках их джип,
Да так, что я взвыла от боли…
Із захопленням згадується в книзі й радянський актор В.Лановий, який у березні 2014 року підписав «Коллективное обращение к российской общественности деятелей культуры России в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму», а на президентських виборах 2018 року був довіреною особою кандидата в Президенти Росії Владимира Путіна!
Можна ще згадати й назву розділу «Русское чудо», і те, що «в крохотном читальном зале со стен на нас смотрел Владимир Ленин», а «нашим кумиром был Фидель Кастро», і часте згадування Компартії..
І це на фоні того, що відповідно до Ст.1, п.4 закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» найменування комуністичної партії – є символікою комуністичного тоталітарного режиму. А «публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму.. на всій території України заборонено»!
Насправді усе це печально. Викликає шок і здивування. Можна втішати себе, що авторка просто живе спогадами про ті часи, а всі згадані автори, можливо, хороші й талановиті люди! Усе це може бути!
Але ж це не премія Пушкіна, і навіть не Тарковського, а премія Євгена Маланюка! Саме через діяльність згаданої в цій книзі КПСС Є.Маланюк був змушений покинути Україну, і більшу частину свого життя провів в еміграції! Протягом всього життя Євген Маланюк боровся проти більшовизм-комунізму зброєю та словом, намагаючись прискорити цю «гуманітарну катастрофу» – розпад СРСР, за що йому радянська влада нав”язала тавро «фашиста», а його творчість в СРСР була заборонена.
У мене немає питань до згаданих у книзі людей, бо вони живуть в Росії і це їхня картина світу! Але в мене велике питання до членів комісії обласної премії Є.Маланюка – ЩО ЦЕ БУЛО?
Голосування було таємним і, мабуть, ми ніколи не дізнаємося, хто саме віддав свій голос за таку книгу. Але я знаю одне – якби я була членом комісії, яка обрала проти моєї волі таку книгу, то одразу б зробила офіційну заяву про свою непричетність до такої ганьби! Але жоден з членів комісії про подібне не заявив.
А отже, виділені з державного бюджету гроші на цю премію, будуть витрачені на книгу, яка прославляє російську культуру, Леніна, Радянський Союз і Комуністичну партію.
Чи підлягає “ремонту” обласна літературна премія імені Є.Маланюка
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Поширь її на своїй сторінці: