Сім років тому ми були молодші й наївні. Думали, що відстояли свободу і гідність. Що вже ніхто з політиків не нехтуватиме думкою народу, ніхто не посміє зневажити пам’ять Небесної сотні, переступити кров.
Але в країні, де досвідчені політики не знають, що таке совість і гідність, а нова політична еліта примножує власні вади, наслідуючи гірші вади старої, – не все так просто. Відстоювати свободу і гідність потрібно повсякчас і майже скрізь, не лише на майданах.
А тим часом – культивувати і плекати молоду українську політичну еліту, постійно прополюючи політику від бур’яну, позбуваючись “відрижки” совка, 90-их і нульових, “рабів, підножок, грязі Москви”, пристосуванців, нездар і т.п. Це складно й надовго, але жодна нація не проходила становлення швидко й безболісно.
Власне, під час Революції гідності ми подолали один із найважливіших його етапів, – визначилися, що не хочемо назад у російське стійло, що не малороси. А коли ти знаєш, хто ти, ти знаєш, чого хочеш і що треба робити. Може здаватися, що нічого не змінюється на краще. Це не так.
Змінюємося ми, змінюючи простір навколо. Ми непомітно для себе підсіли на українську музику, українські фільми й літературу, тим самим стимулюючи і модеруючи українську культуру, наше духовне й інтелектуальне живлення. Хтось із нас розбудовує соціально відповідальний бізнес, хтось впроваджує європейський сервіс, хтось вчить владу відкритості, хтось розвиває незалежну журналістику, хтось допомагає армії і медикам. І так, рухаючись вперед самі, ми рухаємо вперед країну.
Виклики завжди були і будуть. Але ми з ними впораємося, якщо цінуватимемо гідність і свободу. Це важливо. З днем Гідності та Свободи!
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Поширь її на своїй сторінці: