Секс за згодою. Що потрібно знати про зміни в законодавстві

11 січня набуває чинності Закон України №2227-VIII “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами”, який ухвалили ще 6 грудня 2017 року.

Змінили поняття сексуального насильства (ст. 152, 153 Кримінального Кодексу України), які сформульовані з урахуванням Стамбульської конвенції.

Тут також відображаються глобальна тенденція #MeToo та українська #ЯнеБоюсьСказати.

Як змінилось законодавство і що важливо знати роз’яснює Владислав Власюк, генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України, для УП.Життя

Революційні зміни стосуються кримінально-правового захисту дітей, адже нова редакція статей 152 та 153 вперше запроваджує кримінальну відповідальність за секс з малолітніми незалежно від їхньої згоди.

Достатньо, щоб потерпілому було менше 14 років, а правопорушнику — більше.

Так що батькам і школам слід звернути увагу на сексуальний лікбез школярів, поруч із лікбезом із цькування.

Також тепер зґвалтуванням вважатимуть “вчинення дій сексуального характеру, пов’язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи”.

Україна приєднається до країн, де диспозиція зґвалтування як злочину пов’язана з концепцією добровільної згоди.

Аналогічне законодавство діє в окремих штатах США, в Австралії, Англії, Іспанії, Швеції. Саме таку концепцію передбачають документи ООН.

Нова концепція значно ефективніше захищає жертв зґвалтування, які боялися звертатись щодо цього.

Це шанс зруйнувати стереотип: “Навіщо звертатись, якщо нічого не можна довести, ще зроблять з мене винну/винного?”.

У документі також перефразована стаття 153 Кримінального кодексу.

Тепер спосіб здійснення сексуальних, зґвалтування або вчинення секс-насильства стосовно подружжя, колишнього подружжя є спеціальною кваліфікуючою ознакою, яка посилює відповідальність за злочин.

ЩО ТАКЕ КОНЦЕПЦІЯ ДОБРОВІЛЬНОЇ ЗГОДИ

Тривалий час зґвалтування та інші прояви секс-насильства визначали через принцип “тільки “ні” означає “ні”.

Тобто людина, яка не хоче секс-контакту з іншою, може твердо заявити про свою незгоду і, якщо цю заяву проігнорують, всі подальші дії кривдника розцінюватимуть як зґвалтування чи насильство.

Відтепер діятиме концепція добровільної згоди, або “тільки “так” означає “так” (onlyyesmeansyes).

Це пов’язано із розвитком культури згоди, тобто комплексу переконань, звичаїв та поведінки, спрямовані на те, що будь-яка секс-взаємодія відбувалася з усвідомленою взаємною згодою.

АЛЕ Ж ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ ХОЧЕ, ТО ВОНА ЗАВЖДИ МОЖЕ ВІДМОВИТИ?

Це не зовсім так.

Як свідчить статистика, різні люди застосовують різну тактику при загрозі небажаного секс-контакту, іноді настає просто певний параліч і безсилля.

Людина не завжди може усвідомлювати та контролювати свою поведінку в таких ситуаціях.

ГО Центр “Жіночі перспективи” зазначає: значна частина опитаних чоловіків та жінок погоджувалися на секс, якого не хотіли за певних умов:

• 51% – через почуття обов’язку перед партнером чи партнеркою, з яким/якою перебували у шлюбі чи інтимних стосунках;
• 23% погоджувались на небажаний секс, щоб уникнути образ та звинувачень від ініціатора чи ініціаторки через відмову;
• 16% – через страх втратити партнера чи партнерку;
• 16% – з інших причин;
• 8% – через застосування ініціатором чи ініціаторкою сили чи погрози застосувати силу;
• 7% – через залежність від ініціатора чи ініціаторки сексу.

ЯК ТЕПЕР ДОВОДИТИМУТЬ СПРАВИ ПРО ЗҐВАЛТУВАННЯ?

Перше і найважливіше: діє презумпція невинуватості, тобто довести обставини мусить сторона обвинувачення (потерпіла особа).

Відповідно, і довести відсутність згоди також мусить потерпіла особа.

Зміни в Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексі, внесені Законом України №2227-VIII, не передбачають зміни ні джерел доказів, ні процедури доказування.

Як і раніше, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Доказування і далі спиратиметься на пояснення сторін, а також висновки експертиз, перш за все біологічної, судово-медичної та судово-хімічної.

Можливе і врахування обставин, що характеризують особу підозрюваного та потерпілого.

На практиці інших країн, центральне значення має саме “битва довіри” до осіб потерпілого і обвинуваченого.

Втім, про сформовану практику говорити поки зарано.

Вже  розробляють додатки на мобільні телефони, які дозволяють фіксувати добровільну згоду обох сторін та зберігати їх в закодованому вигляді на серверах – для можливості подальшого використання під час судового розгляду (наприклад, LegalFling, SaSie, WeConsent, YestoSex).

РОЗПИСКИ ДОСТАТНЬО ДЛЯ ТОГО, ЩОБИ ЗАХИСТИТИ СЕБЕ ВІД ЗВИНУВАЧЕНЬ?

Ні. Розписка може підтвердити лише, що до початку статевого акту особа була на нього згодна, і то треба враховувати, що підпис могли отримати під тиском.

А повністю гарантувати, що особа не змінить свою думку вже у процесі, не може жоден документ.

Думаю, документальне підтвердження згод залишитись для окремих аспектів професійної діяльності, наприклад, акторів.

ЧИ НЕ БУДЕ НОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ В ЗАКОНІ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ НЕПРАВДИВИХ ЗАЯВ ДО ПОЛІЦІЇ?

Ми не можемо стверджувати, що цього ризику немає, однак можемо навести деякі дані статистичних досліджень.

Щодо кількості неправдивих повідомлень про зґвалтування у Великобританії провели дослідження, проаналізувавши 2643 заяв про секс-насилля, зареєстровані впродовж 15 років.

Провівши оцінку кожної справи, використовуючи офіційні критерії неправдивості повідомлень (слідство повинно отримати або “зрозуміле та таке, що заслуговує довіру зізнання з боку заявника” або “вагомі фактичні докази”) встановили, що неправдиві повідомлення складають лише 2.5% з усіх заяв.

Аналогічно і в США – не настало ніякого зростання кількості випадків притягнення до відповідальності за зґвалтування, при цьому звертають увагу на надзвичайну складність відповідних розслідувань і судових розглядів.

За даними українських громадських організацій, кожна четверта жінка в Україні пережила досвід зґвалтування або замах на зґвалтування хоча б раз у житті, а до правоохоронних органів з заявами про зґвалтування чи сексуальне насильство звертаються лише 6 % жінок-потерпілих.

З цього можна зробити висновок, що відсоток неправдивих повідомлень не  перевищуватиме той, що існує наразі.

Набагато важливіше, що новації в законі допоможуть більшій кількості потерпілих від сексуальних домагань дієво захистити свої права.