Помста дерев

Автор наголошує, що всі  обставини і персонажі вигадані, будь-які збіги з реальними людьми і подіями випадкові.

Колись дерева могли як люди – ходити і бігати. Могли захистити себе і дати здачі тим, хто їх насмілився образити. Але все це відбирало у них забагато сил і часу.  До того ж у бійках дерева ламали гілки, губили листя ще задовго до листопада, та найголовніше – участь у колотнечах були не на користь квітам і плодам. У результаті на планеті стало бракувати кисню, а  для всіх живих істот наставав голод… Крім того, влітку не було куди заховатись від спеки, восени − від дощу, взимку − від вітру.

Тож зібрали одного разу Тисячолітні дуби нараду всіх дерев світу. І на тій нараді вирішили, що справа, яку роблять дерева на планеті, надто важлива і ризикувати життями мільйонів і мільярдів живих істот, хай навіть задля власного порятунку і захисту, надто небезпечно. Тому всім деревам на світі від того часу заборонено битись, бігати і навіть ходити. Вони мали виробляти багато кисню, щоб усім було чим дихати, і берегти своє листя, квіти і плоди, щоб ті раніше часу не обпадали. Найбільше виступали проти такого рішення клени і каштани – головні забіяки і любителі подорожей і перегонів. Але Тисячолітні дуби були непохитні у своєму рішенні і всі дерева відтоді проросли корінням в землю.

Птахи взялися захищати дерева від шкідників, а ті пустили їх у свої крони вити гнізда і жити. А більше й нікого було боятись деревам і не було від кого втікати. Всі їх любили і поважали і навіть ще пам’ятали про те, як вони вміли відлупцювати будь-кого, хто б наважився їх ображати.

А тоді з’явились люди.

Спершу їх було небагато і серйозної шкоди деревам вони не завдавали. Але дедалі їх ставало більше і більше. Чимало лісів і джунглів загинуло, перш ніж люди навчились не лише рубати, а й садити і доглядати тих, хто виробляв для них кисень. Дерева вже були готові забути про те, що колись затвердили на давній нараді і почати боротись за себе. Але стримались останньої миті, бо люди нібито  таки порозумнішали.  Замість вирубаних лісів саджали  нові, а старі вирішили оберігати. Вони також понасаджували дерев біля своїх будинків у своїх містах, доглядали їх і ті виросли великими і крислатими, дарували тінь і плоди, кисень і неймовірно красивий весняний квіт.

Та є в людей одна проблема: вони не всі однакові. Є серед них добрі і розумні, які бережуть дерева, а є й ті, хто чекає, поки перші втратять пильність і тоді беруться робити свої лихі справи – рубати, пиляти, отруювати.

Якось в одному місті захопили владу саме другі. І вони відразу взялися за сокири і пилки.

«Країні потрібні дрова!» – було їхнім головним гаслом, а крім цього були й інші: «Годі підмітати листя!», «Дерева – небезпечні, вони можуть впасти і придушити когось!», «Геть тополі – геть противний летючий пух!», «Дерева займають багато місця і закривають своїм гіллям будівлі і магазини!» Цілими днями не втомлювались вони чинити розправу. Місто стало схожим на поле бою, майже на кожній вулиці стриміли скалічені, обпиляні стовбури, а від деяких дерев лишались самі пеньки, та й ті Люди скоренько викорчовували, щоб замести сліди своїх злочинів.

Тоді Стара Тополя скликала нову нараду. Багато галасу зчинилось, дерева вигукували заклики до революції, всі вони були рішуче налаштовані захищатись.

– Але ж ми всі надто слабкі, як нам боронитись?, – у розпачі вигукнули липи і заплакали

– Нам потрібне підкріплення. Час викликати спецзагін, – заявив великий Клен. – Наших сил дійсно замало, щоб боротись з бензопилами. – І від самої згадки про цю смертельну зброю всі дерева затріпотіли листочками від жаху. А Осика так затремтіла, що мало не втратила свідомість і не впала. Її ледве втримав сусідній Каштан. Так вони і стояли обнявшись.

– Сильному ворогу мають протистояти найсильніші з нас, – продовжив свою промову Клен, – спецзагін бойових дерев, яких бояться всі люди, покликаний допомагати тим із нас, кому вже вкрай сутужно і терпіти далі знущання означає неминучу загибель не лише дерев, я й всього живого.

Спецзагін бойових дерев готувався до великої війни з людською загрозою ще в часи попередньої кризи. До нього входять такі дерева як Хура вибухонебезпечна, або дерево-динаміт. Вона росте в тропіках Південної Америки. Сам її вигляд може налякати будь-кого– весь стовбур хури покритий величезними гострими колючками. Дерево-динаміт може сягати в висоту 60 метрів. Сік Хури містить потужну отруту. Але вибухову славу Дерево-динаміт здобуло завдяки своїм плодам, що дещо нагадують гарбузи. Поки плоди незрілі, вони не становлять жодної небезпеки для людей, але щойно ці «гарбузики» достигають – ховаються всі. Плоди хури лускають з оглушливим тріском, подібним до постілу. Насіння від них розлітається на відстань до  100 метрів, а швидкість їх польоту досягає 70 метрів за годину. При цьому насіння хури також отруйне. А жовтий сік, що міститься в плодах і розлітається в у всі боки разом з насінням, може призвести навіть до сліпоти!

Десь там поряд росте Пуйя Чилійська, яка має довгі і гострі шипи, що здатні утримати жертву як би та не пручалась, аж доки не виснажиться і не здасться. А також Стріхносотрутоносний чи Кураре. Його отрута паралізує людей і тварин, повністю знерухомлює їх. Однозначно сильний боєць, хоча це й ліана, а не дерево.

У Центральній Америці росте найотруйніше дерево в світі Манцинелла.

Люди так його бояться, що огороджують попереджувальною червоною стрічкою – сигналом триматися подалі, адже біля цього дерева навіть стояти небезпечно двоногим. Плоди манцинели схожі на яблука, але скуштувавши таке яблучко, людина одразу потрапить до лікарні. Не менш небезпечним для людей є її сік. Єдина крапля його лишає на шкірі пухирі, набряк, опік. Отруйна й кора манцинелли, якщо її підпалити – від неї піде їдкий дим, через який люди втрачають зір.

У Новій Зеландії росте гігантська кропива – Онгаонга. Вона сягає триметрової висоти, швидко розростається, створюючи непролазні хащі. Листя і гілочки онгаонга вкриті величезною кількістю пекучих волосинок. При найменшому торканні до них ці волосинки випускають токсичну речовину, що лишає на шкірі нестерпні опіки.

В Індії росте красива і небезпечна для людей Цербера. Вона настільки отруйна, що люди не наважуються її ні зрубати, ні спалити, боячись отруїтися.

Є ще десятки різновидів добре підготовлених  дерев-бійців по всьому світу.

– Все це чудово, – мовив завжди скептичний Граб, – але як ми цей спецзагін викличемо в наше місто. Всі вони ростуть за тисячі кілометрів звідси.

– Ну, зазвичайми кличемо спецзагін за допомогою перелітних птахів. Вони літають в теплі краї за тисячі кілометрів від дому і через них дерева весь час листуються між собою, – відповів Клен, захищаючи свою ідею.

– Ми це знаємо, – продовжував гнути своєї Граб, – але зараз літо. І до осені ще кілька тисяч дерев буде скалічено чи знищено.

– А що як нам скористатись інтернетом? – раптом мовив Горіх і одразу замовк подумавши, що бовкнув дурницю.

– Інтернет! Так, чудова думка! – одразу підхопили його ідею інші. І Горіх посміливішав і продовжив:

– Я росту дуже близько біля будинку і гілками практично влізаю на балкон другого поверху. Господар того балкону письменник і він влітку постійно там сидить і пише щось у ноутбуці. Іноді він виходить на кухню зробити собі чаю, лишаючи ноутбук увімкненим. А ввечері навіть засинає, схилившись над столом, і забуває вимкнути ноут і той світиться аж доки не виснажиться батарея. Я буває в такі моменти щось собі гуглю в інтернеті. Ось нещодавно дізнався як довго зберігати листя зеленим, як виростити великі горіхи. – І знов Горіх подумав, що сказав зайвого і замовк.

– Слухайте, це справді може спрацювати, – мовив Клен і  аж повеселішав від думки про швидке позбавлення від мук.

– Добре, Горіше! Тоді твоє завдання надіслати нашим друзям сигнал про допомогу, – взялася за підготовку повстання Стара Тополя. – Всі інші, хто ще може боротись, ми також маємо готуватись постояти за себе. Каштани, горіхи, дуби, сосни, ялинки – всі хто має достатньо міцні плоди, щоб завдати супротивнику удару, зберіться з силою, щоб виростити справді міцні набої. Всі, хто має голки, зробіть їх твердими і гострими. Всі, хто має сухі гілки, притримайте їх до бою, вони також можуть завдати шкоди супротивнику. Всі домовтесь зі своїми квартирантами – птахами, білочками та іншими живими істотами – заручіться їх підтримкою, ця боротьба стосується і їх також.

– Але ж як спецзагін до нас дістанеться? Навіть якщо вони будуть бігти – це, нагадую, тисячі кілометрів звідси. Знову ж, мине купа часу. Так вони встигнуть хіба поплакати над нашими пеньками, – наполягав  Граб, якого все ще не полишали сумніви щодо успішності повстання.

– Ми викрадемо літак. І не просто літак. А найбільший у світі вантажний борт «Мрія». І допоможуть нам у цьому наші пернаті і пухнасті союзники,– тоном справжнього бойового командира мовив Клен.

*****

Повстанці ретельно продумали план дій. Всього за кілька днів Горіхові вдалось встановити зв’язок з бойовим спецзагоном. Всі головні бійці підтвердили свою готовність прилетіти на допомогу. Справа лишилась за операцією з доставки бійців. За справу взялися білочки і горобці. Вони прилітали до Горіха, а той вмикав їм сайти з інструкціями як керувати літаками. На найбільшій горіховій гілці пернаті і пухнасті створили модель панелі керування літаком і тренувались цілими днями. А однієї ночі прокрались у останній вагон потяга, що їхав у столицю. Там стояв  вантажно-транспортний літак «Мрія» тоді, коли не здійснював перельотів. У потязі всі хутко поснули – щоб відпочити перед далекими мандрами і відповідальною місією. Трохи поблукавши у великому місті, вони таки знайшли ангар з літаком. Тишком-нишком проникли в кабіну пілота і поки охоронці спохопились, здійняли літак у небо.

– Курс на Південну Америку, – промовила білка, яка взяла на себе роль головної пілотеси.

– Раді виконувати! – хором прокричали дрібні викрадачі.

Над столицею сходило сонце, коли літак полишав її небесний простір.

******

– Юхууууу! Оце так пташка! – просвистіла Манцинелла, завбачивши в небі величезний літак, що наближався до неї.

Літак обережно приземлився зовсім поряд із деревом і відкрив вантажний відсік. Манцинелла, важко відірвалась від землі, поважно позбирала бокові корені і посунула  всередину.

– То що друзяки, дамо жару вашим дроворубам?! – гукнула вона команді, коли вже вся вмістилася на борту. – Полетіли за рештою. Ох і весело буде!

Наступною забрали Хуру Вибухонебезпечну.

– Егей, подружко! – сторожко  зустріла її Манцинелла, –  чи твої «гарбузики» не рознесуть нам літак десь над Атлантикою?

– Спокійно, до повного дозрівання рівно тиждень. Бережу всі до головної битви.

– Ех, ходи ж я тебе обійму, скільки років! Ласкаво просимо на борт!

– Пані Білко, куди далі летимо?

– Зараз за Пуйєю і Кураре, а далі через Нову Зеландію і Індію полетимо, ще кількох пасажирів по дорозі захопимо. Тримайтесь там. А головне, тримайте при собі свою зброю, – максимально зосереджено відповіла Білка.

– Ок, кеп, не хвилюйся. Ми маленьких не ображаємо, – і бойові дерева зареготали хором, аж затрусилося листя.

******

Дорогою літак потрапив у шторм, ледве не був захоплений терористами під час дозаправки в Південній Африці і навіть поблукав у хащах Нової Зеландії в пошуках однієї з пасажирок.

Але попри все, дуже швидко повернувся додому.  Всі дерева в місті схвильовано хитали в слід літакові гілками, коли той з’явився на горизонті. Зустрічати бойовий спецзагін вишикувалась найкрасивіша алея каштанів. Також подивитись на диво гостей-рятівників прийшли всі дерева і кущі, які до того часу вціліли.

– Агов, травичко! – привітала всіх їх Манцинелла, першою спускаючись по трапу літака, – то що повоюємо?! За Хлорофіл!

– За Хлорофіл!!!! – підтримав натовп

– За Кисень! – знов вигукнула Манцинелла

– За життя! – проскандували у відповідь дерева. У багатьох цієї миті від розчулення і урочистості, виступив сік з кори.

Всі птахи і звірі міста зустрічали екіпаж літака як героїв, підкидаючи їх на лапках до гори.

Після короткого бойового злагодження  і обговорення деталей спецоперації всі відправились відпочивати від далекої дороги. Гостям запропонували спеціальний живильний розчин і підготовлений грунт, щоб їм було комфортніше адаптовуватись у нових кліматичних умовах.

А на ранок у мера-дроворуба перед вікнами робочого кабінету стояло височенне, з товстим шпичастим стовбуром дерево-динаміт − Хура.

Ціле місто захопили екзотичні бойові дерева.

Дроворуби звично виїхали наробити нових пеньків, але половина просто одразу полякались і потікали по домівках. Інші, взявшись пиляти Манцинеллу, отримали опіки від роси, яку струшувало дерево на дроворубів. Волога, потрапляючи на шкіру, неймовірно пекла, тому працівники покидали свої пилки і швидко накивали п’ятами від цього дерева.

І поки вони бігли, по них сипав дощі із каштанів, горіхів, шишок, летіли голки від сосен, падали сухі гілки.  Треба було весь час прикривати голову руками.

Невисокі дерева позагинали молоді гілочки і різко  відпускали їх, коли поряд пробігав дроворуб, гілочка вистрілювала і з сильною віддачею била двоворуба по дупі. Та так, що той аж підстрибував від болю.

– Боже, що ж це коїться! – не могли збагнути нещасні дроворуби, – за що нас, ми ж не винні, ми просто виконували наказ свого керівництва.

– Знищити!!! Зрубати!!! Спалити!!!!! – Волав мер на своїх підлеглих, – щоб жодного зеленого листочка не лишилось!!!

– Ми намагалися, але наші люди отримують страшні опіки, отруєння, втрачають зір. А до цього дерева, що у Вас біля вікна виросло за ніч, ми всі взагалі боїмось підходити! Воно… стріляє!

– Евакуювати людей! Викликати військових! Зачистити місто! – продовжував істерично кричати мер.

– Але ж пане мер… – хотів щось заперечити Перший Заступник.

– Виконувати!!!

І всі підлеглі з жахом порозбігались по своїх кабінетах.

Люди бачили, що нові дерева хоч і мають чудернацький вигляд, хоч і постраждали від них дроворуби, але всі інші,  хто не чинив деревам кривди, не відчували для себе небезпеки від них. Навпаки навіть раділи, що нарешті ця битва  вже не в одні ворота відбувається. Бо самі вони боялись виступити проти влади, але давно були не задоволені тим, що в місті відбувається.

– Пане мер! – сторожко прочинив двері до кабінету свого керівника Перший Заступник.  – Люди відмовляються евакуюватися. Вони не бояться дерев.

– То налякайте їх! – з ненавистю в голосі прошипів мер і кинув по заступнику грубим телефонним довідником.

Перший Заступник встиг затраснути двері, довідник вдарився об них і упав на підлогу, розкрившись на сторінці з рекламою компанії «Зелений Рай. Екзотичні і декоративні дерева і рослини», – це була вклейка – яскрава і кольорова, написи були зроблені великими шрифтом, так що мер зміг прочитати їх  і навіть впізнати логотип. Він ще більше розлютився і після цього викинув у вікно свій телефон, який ось уже втретє, невгаваючи дзвонив.

У вечірньому випуску новин показали історію про дівчинку зі страшними опіками, які вона отримала, забрівши в зарослі Онгаонга – неймовірно жалючого новозеландського дерева-кропиви. А також про зовсім маленького хлопчика, якого знерухомив доторк до Кураре і якби не вчасна допомога лікарів, він би й загинув. «Безневинні діти  стали жертвами потворних дерев-убивць!» – підкреслила сюжет журналістка. Далі були думки вчених і експертів про те, яку небезпеку несуть звичайним людям нові дерева і рослини, що з’явилися в місті. Трохи згодом у прямому ефірі виступив мер, який вже трохи заспокоївся і зваженим тоном закликав людей до евакуації. Після перегляду новин люди були дійсно налякані і хотіли бігти з міста куди подалі.

Біля будинків на них вже чекали автобуси.

********

–     Що ж брати і сестри! Хочу подякувати вам за те, що весь цей час були поряд! – почав було промову Клен, передчуваючи неминучу загибель. Дерева вже знали, що вранці військові почнутьповністю зачищати місто від дерев. На них не діють ні шпичаки, ні отрута, ні інший арсенал зелених повстанців. Вони взагалі можуть пустити над містом літаки, щоб ті розпилили хімікати або поскидали бомби.

– Агов, ти почекай прощатися! – підбадьорила нового товариша Манцинелла. – Ще повоюємо! Ще ми живі!

– Товариство, товариство!!! – гукав захекано Горіх. – Товариство, про нас пишуть в інтернеті! Люди по всій країні виходять на протести проти повного знищення дерев у нашому місті. Зі столиці до нас їде комісія з міністерства, щоб перевірити звідки тут з’явились екзотичні дерева. І чому на відео про напади дерев на дроворубів, які вже мають по кілька мільйонів переглядів на ютубі, так багато обпиляних дерев. А ще до нас їде міжнародна експертиза з тієї ж причини.

********

На ранок зачистка не почалась. Люди повернулись у своє місто і вийшли на центральну площу, скандуючи гасла на захист дерев і кущів, що лишилися в місті. Наступного дня приїхала комісія з міністерства і міжнародна експертиза.

Мера-дроворуба на час проведення перевірок відсторонили від обов’язків. Кажуть, що на нього і його дроворубів чекає суд.

На весні в місті висадили багато нових дерев. Для закоханих стало доброю традицією перед одруженням посадити і доглянути дерево, поки воно окріпне і прийметься.  Біля свого дерева призначають побачення, приходять фотографуватись з ним удень весілля, а потім приводять до нього дітей і внуків, мовляв он як бабця з дідом люблять одне одного, яке дерево красиве виростили.

В школах у кожного учня є маленька поливалка і після уроків всі вони поспішають полити своє деревце. Хлопці і дівчата навіть змагаються між собою в кого дерево гарніше і вище.  Учителі милуються з цього і між собою радяться, якими добривами краще користуватись, як захистити дерева від шкідників.

Бойовий спецзагін дерев залишився рости тут же. Тепер ці дерева стали справжньою туристичною родзинкою міста. З ними всі фотографуються, подивитись на них спеціально приїжджають люди  з усієї країни і навіть з-за кордону.  Їх щоправда огородили червоною стрічкою і приставили охорону, щоб ніхто не постраждав, ненароком забрівши за безпечну лінію. Поряд з’явились інформаційні стенди, де можна прочитати все про те, що це за дерева, звідки вони родом і чим вони цікаві і небезпечні.

Люди і дерева знову живуть у мирі між собою і всім від того добре.