Він детально розказує про своє підліткове захоплення наркотиками, але просить не вказувати його справжнього імені. Не хоче травмувати батьків важкими спогадами і можливими пересудами. Чотири роки тому вони відмовлялися вірити в те, що їхній син – наркоман. Але хлопець сам усе розповів після смерті товариша, який заради дози обікрав власну маму в її день народження, а потім, від розкаяння й відчуття безвиході, звів рахунки з життям. Андрій після кількох невдалих «зав’язок» зрозумів, що без допомоги рідних теж одного разу може так покінчити з наркотичною залежністю. У пошуках виходу батьки звернулися до ком’юніті-центру благодійного фонду «Повернення до життя». На той час він уже 7 років працював у Кропивницькому з молоддю і підлітками, які вживали або пробували наркотики. Як і чому тут свого часу вирішили боротися з наркоманією, допомагати соціалізуватися або принаймні мінімізувати шкоду від наркотиків підліткам із залежністю, читайте далі.
Ніхто крім них
Міжнародні стандарти лікування розладів, пов’язаних із вживанням наркотиків, розроблені ВООЗ та Управлінням із наркотиків ООН, передбачають крім фармакологічного лікування – психосоціальну допомогу і тривалу реабілітацію. Проте документ є суто рекомендаційним, і в Україні з переліченого держава забезпечує лише замісну терапію, лікування гострих клінічних станів, викликаних передозуванням або абстинентним синдромом, тобто «ломкою», і абстинентного й наркотичного психозів.
«І на виході отримує те саме, бо залежний після лікування знову вживатиме наркотики», – пояснює голова обласного благодійного фонду «Повернення до життя» Олександр Остапов, який більше 20 років займається проблемою наркоманії на Кіровоградщині та вивчає досвід США і європейських країн. – «Бо він повертається у те саме середовище, у нього немає роботи і соціальних навичок, які допомогли б адаптуватися у суспільстві, він знову крастиме або тероризуватиме рідних заради дози. Рано чи пізно потрапить за грати чи отримає букет хвороб та інвалідність, й держава все одно змушена буде потурбуватися про нього, тільки в інший спосіб – виплачуючи соціальну допомогу з наших із вами податків або утримуючи у в’язниці».
Тоді як у країнах Європи, за словами Олександра Івановича, незалежно від вибору людини, вживати наркотики чи ні, допомагають мінімізувати шкоду для здоров’я, соціалізуватися, дають можливість працювати і займатися суспільно-корисною діяльністю. Це, вважає він, потрібно передусім для держави, щоб такі люди не стали злочинцями, джерелом соціально небезпечних хвороб і баластом. Особливо, якщо це молодь, яка легше піддається, як негативному, так і позитивному впливу.
«У нас же реабілітацією наркозалежних займаються лише громадські організації, переважно релігійні, на локальному рівні. З реабілітацією підлітків, які вживають наркотики, ситуація ще гірша. Не кожна організація може собі дозволити кваліфікованих спеціалістів зі знаннями вікової психології та всього іншого для роботи з неповнолітніми. Жодної державної програми кваліфікованої комплексної допомоги наркозалежним підліткам в Україні сьогодні немає», – констатує Олександр Остапов. – «Тоді як наркоіндустрія швидко розвивається. Щороку з’являються нові синтетичні, значно шкідливіші наркотики, які сьогодні легко купити через інтернет. Вони небезпечні не тільки різними побічними діями на мозок і в цілому на організм, а й тим, що складно розрахувати дозу. А це може закінчитися взагалі дуже трагічно. У нас був випадок, коли хлопці знайшли закладку, й один із них помер від передозування, бо для нього доза виявилася смертельною».
За статистикою не більше 7% наркоманів здатні покінчити з залежністю від наркотиків і повернутися до нормального життя, звертає увагу співрозмовник. Це зумовлено, за його словами, багатьма факторами, в тому числі й індивідуальними особливостями організму.
Адже, як пояснюють медики на основі сучасних досліджень, наркотична залежність – це хронічне рецидивне захворювання центральної нервової системи.
“Уперше більшість людей вживає наркотики добровільно, з різних причин, але повторне вживання може призвести до змін у мозку, у результаті чого людина втрачає здатність опиратися інтенсивному потягу до ПАР”, – пояснюють у Центрі громадського здоров’я МОЗ України. – “Наркозалежність вважають рецидивним захворюванням — люди, які лікуються від розладів, пов’язаних з уживанням наркотиків, або пройшли таке лікування, мають підвищений ризик повернутися до вживання ПАР навіть після кількох років відмови”.
Та в ОБФ “Повернення до життя” вирішили спробувати дати шанс цим 7%, навчити мінімізувати шкоду від вживання наркотиків для решти та допомогти не занапастити себе молоді з ризикованою поведінкою, яка ще немає залежності. Тож у 2010-ому, заручившись підтримкою Посольства Нідерландів в Україні, ОБФ «Повернення до життя» відкрив перший і єдиний в місті комьюніті-центр для підлітків і молоді віком від 14 до 19 років із досвідом вживання наркотиків. Юні відвідувачі та відвідувачки з часом дали йому промовисту назву «VIP-бункер». Бо психологи, соціальні педагоги і юристи зробили все можливе, щоб тут вони почувалися затишно і безпечно, чого багатьом із них бракувало вдома.
Знайти і знешкодити
Головне питання, яке постало перед командою центру на початку роботи – як і де шукати підлітків, які експериментують з наркотиками.
«Тому ми налагодили співпрацю з органами і службами, які займаються неповнолітніми з груп ризику – з неблагополучних родин чи схильними до правопорушень. Це патрульна поліція, ювенальна превенція, пробація, Центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. Вони почали направляти проблемних підлітків до наших спеціалістів», – розповідає керівник фонду.
Так, для прикладу, в 2017 році ювенальна превенція направила у «VIP-бункер» 15-річну школярку Д., яка проходила однією з трьох підозрюваних у кримінальній справі. Нещодавно дівчину засудили до 8 років позбавлення волі. Інформація правоохоронців викликала значний суспільний резонанс і активне обговорення в соцмережах. Проте мало хто здогадується, що активна учасниця багатьох профілактичних акцій і обвинувачена – одна і та ж людина.
Психолог Юлія Цимбалістенко запевняє, що за три роки, поки тривало слідство і судові слухання, дівчина зовсім змінилася, як і ставлення до наркотиків і булінгу, які були звичним явищем у її колишньому середовищі. В тому числі і по відношенні до неї самої.
До «бункера» Д. прийшла зі своєю молодшою сестрою. Власне, родичі, друзі, одногрупники підлітків, яких вони приводили з собою, стали ще одним «джерелом живлення» організації.
Чи не головним опорним пунктом у роботі з неповнолітніми стали для фонду місцеві професійно-технічні училища, де більшість учнів вчаться не тільки тій чи іншій професії, а й самостійності. На жаль, не завжди на правильних прикладах.
«Так, спілкуєшся під час лекції чи заняття з підлітками про наркотики чи статеве життя, і хтось демонстративно заявляє, що вже пробував те або інше, і всі чекають твоєї реакції», – розповідає психолог Альона Лимарь. – «Коли ж бачать, що здивувати тебе не вдалося і ти нормально реагуєш на такі речі, їх легше розкрити, вони легше йдуть на контакт».
У 2017 році працівники центру провели анонімне анкетування, в якому взяли участь 450 учнів ПТУ. 88% iз них вказали, що вживали наркотики. 37% написали, що їм пропонували друзі. Серед причин, які підштовхнули до експериментів із психоактивними речовинами 45% вказали цікавість і 35% – вплив друзів. Бiльше половини опитаних зiзналися, що знають, де можна взяти наркотики. За підтримки місцевих ЗМІ організація оприлюднила результати опитування, щоб у такий спосіб привернути увагу громадськості, влади та правоохоронних органів до проблеми підліткової наркоманії. Це тоді стало одним із аргументів для прийняття міською радою програми протидії наркоманії в місті, яку ОБФ «Повернення до життя» розробив спільно з міськими службами. Вона передбачає комплекс заходів із протидії наркоманії та взаємодію влади, правоохоронних органів, соціальних служб та громадськості.
Зцілення сім’єю
Одним із важливих компонентів у роботі з наркозалежними підлітками – навчити їхню сім’ю бути сім’єю.
«Кожен випадок, з яким ми працювали у центрі, був по-своєму унікальний, як і кожна дитина, але для більшості з них була спільною одна проблема – відсутність підтримки, розуміння чи уваги батьків. Діти не відчували себе важливими, потрібними, що вони мають право на власну думку чи право вибору», – розповідає психолог Альона Лимарь. – «Тому ми проводили індивідуальні консультації для батьків, сімейні конференції. Це такий гарний спосіб зібрати членів сім’ї і обговорити разом те, про що не вдається спокійно поговорити вдома – чому дитина почала вживати наркотики, що стало причиною… Адже це, як правило, наслідок або непростих стосунків у родині, або відсутності елементарних навичок знайти друзів, адаптуватися в колективі, сказати «ні», попросити про допомогу. Своєю думкою ділиться і спеціаліст. Іноді ми запрошували соціальних педагогів зі школи, де навчається дитина, чи інших людей, які можуть допомогти розібратися в ситуації. А потім даємо можливість самостійно визначити головне завдання та скласти план, що потрібно зробити, щоб допомогти дитині, як розподілити ролі і відповідальність».
У цьому форматі психологи працювали зокрема і з сім’єю Андрія, про якого йшла мова на початку.
«Коли стикаєшся з проблемою наркоманії, допомога спеціалістів у тому, щоб подивитися на ситуацію зі сторони й очима дитини, дуже важлива. Бо ми були у відчаї і самостійно не впоралися б, ми не знали, що робити і як правильно поводитися з сином», – ділиться мама хлопця.
Від маленьких перемог до лідерських проєктів
Психолог центру розповідає, як завдяки хобі-групам, традиції відзначати разом свята й дні народження, підлітки соціалізувалися, вчилися волонтерству і лідерству, правильно організовувати своє дозвілля, працювати з наставниками над спільними проєктами.
«Так ми розвивали лідерські якості і ті важливі навички, які з якихось причини не сформувалися в сім’ї. Вчили висловлювати свої думки і почуття адекватно, працювати з неприємними емоціями, ставити маленькі цілі, досягати їх і отримувати від цього задоволення», – розповідає Альона Лимарь. – «Тому що діти, як правило, починали вживати наркотики для того, щоб отримати швидке задоволення. І так вироблялася модель поведінки: коли мені погано, потрібно купити наркотики, і все буде добре. Нашим завданням було – навчити отримувати задоволення і те, чого не вистачало раніше, без наркотиків. Дати дитині зрозуміти, що вона може чогось досягнути, що її думка важлива. Поступово ми залучали їх до різних акцій і проєктів, заохочували новими можливостями, наприклад, поїхати влітку до табору відпочинку, на конференцію до Києва. Одна з наших дівчаток брала участь у міжнародній конференції “AIDS 2018” в Амстердамі разом із Елтоном Джоном та іншими світовими зірками і навіть виступала з доповіддю про наш досвід роботи з підлітками. Також ми допомагали писати і реалізовувати власні проєкти».
Так, уже знайомий нам Андрій у 2019 році ініціював власний проєкт «VIP-кайф» із протидії наркоманії, який підтримав Міжнародний благодійний фонд «СНІД фонд Схід-Захід». Його учасники зафарбовували в місті рекламу наркотиків і на її місці вказували адресу телеграм-каналу «vip_kaif» із корисною інформацією для підлітків та контактами центру, його психологів і юристів. До проєкту долучилися студенти, патрульна поліція, Центр соціальних служб для дітей і молоді, небайдужі. Торік Андрій пройшов навчання і є одним із лідерів міжнародного профілактичного проєкту «Dance4Life» в Кропивницькому.
Д., про яку теж уже йшла мова вище, у 2019-ому стала координаторкою власного профілактичного проєкту серед молоді, який підтримали міжнародні донори. В рамках проєкту в популярних у місті молодіжних локаціях встановлювали мобільний пересувний пункт, де проводили безкоштовне експрес-тестування на ВІЛ і гепатити, вікторини та опитування щодо безпечної поведінки та здорового способу життя, роздавали буклети з профілактичною інформацією.
«Завдяки новим знанням і навичкам, лідерському досвіду наші підопічні розкриваються по-новому, стають прикладом для інших. Якось після наших лекцій в одному з училищ до нас прийшов хлопець, який почав вживати наркотики після розлучення батьків. Він залишився жити з батьком, але стосунки з мачухою не склалися. Тут він побачив, що якщо ставити цілі і докладати зусиль, то можна чогось досягти. Він перестав вживати наркотики, закінчив училище, влаштувався на роботу. Пам’ятаю, як він радів, що зміг купити собі круті кросівки. Потім пішов служити до армії, а після строкової служби залишився служити за контрактом», – розповідає Альона Лимарь.
Молодша сестра Д. – сьогодні також одна з лідерів проєкту «Dance4Life».
«Після школи, де її не дуже добре сприймали однокласники через те, що вона з неблагополучної сім’ї та ще й неформалка, дівчина вступила до училища. Зміна колективу і набуті лідерські якості в наших проєктах дуже добре позначилися на її статусі в навчальному закладі. Ми ж і далі працюємо з нею, але вже в новій для неї ролі – молодіжного лідера, який популяризує здоровий спосіб життя серед однолітків», – перелічує успіхи підопічних психолог.
За 10 років діяльності до центру звернулося майже півтори тисячі хлопців і дівчат. Щороку в середньому звертається 150 чоловік, 90 – отримували тут соціальний супровід від 3 місяців до пів року, багато з них стали волонтерами фонду по роботі з іншими неповнолітніми з груп ризику за принципом «рівний-рівному».
Краще цифр говорять про діяльність центру історії його підопічних та їхні проєкти. Проте, кажуть в ОБФ “Повернення до життя”, в міської влади так і не знайшлося за ці роки приміщення з трьох кімнат для його роботи, тож наразі фонд залучає молодь і колишніх підопічних до інших проєктів, які працюють переважно онлайн.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці:
