13 січня “Без купюр” надав можливість кандидатці історичних наук Тетяні Печериці обґрунтувати на сторінках нашого видання свою ініціативу щодо перейменування вулиці Ялтинської обласного центру на честь колишнього головного лікаря Кіровоградського обласного онкодиспансеру, Заслуженого лікаря України, хірурга-онколога Володимира Яриніча. Серед основних аргументів на користь перейменування вона назвала зокрема, що саме завдяки його ідеї, медико-статистичним обґрунтуванням щодо захворюваності на рак в області, а також наполегливості та зусиллям у нашому місті звели нову сучасну будівлю обласного онкодиспансеру, будівництво якого тривало майже 26 років. А також, що він сформував колектив із кваліфікованих фахівців та в цілому зробив значний внесок у розвиток онкологічної служби. Ознайомитися з текстом можна за посиланням. Проте її пропозицію назвати вулицю іменем Володимира Яриніча, на відміну від пропозиції перейменування вулиці на честь науковця Сергія Шевченка, не підтримала топонімічна комісія. Також проти ідеалізації постаті колишнього керівника онкодиспансеру висловився на своїй сторінці у Фейсбуці і його колега, лікар-онколог Андрій Гардашніков. З метою балансу думок у публічному просторі він також пояснив свою позицію нашому виданню. Тож публікуємо її нижче.
Андрій Гардашніков, лікар-онколог
“Щодо онкології, то на мою думку, внесок Володимира Іларіоновича і його значення занадто перебільшені й занадто обросли легендами. Тобто в нас сформувалася така прямо легенда, такий міф, який не відповідає дійсності. Якщо говорити про його внесок в онкологію конкретніше, то це такі адміністративно-командні методи лікування, коли обирають улюбленців, які прислуговують і носяться з ним. Решту – принижують. Самоствердження керівника, а не інтереси пацієнта – на головних ролях. Це явно недостойно, якщо ми говоримо про сучасну медицину, а не про колгосп.
Якщо ми кажемо про спеціальність, де дуже важливою є якість, можливість адекватної дискусії, де ти, якщо маєш аргументи, правий навіть, якщо працюєш тільки тиждень, навіть якщо ти тільки закінчив університет пів року тому. Тебе мають вислухати й проаналізувати твої слова. Це в онкології обов’язково, тому що ми говоримо про життя людей, про те, щоб максимально його продовжити, хай уже не кажучи, що врятувати (пафосні слова, які я вкрай не люблю), поліпшити якість життя хворого. Якщо керівник не готовий нікого слухати через власні амбіції та самозакоханість – розвиток практично неможливий.
Я не спостерігав, звісно, за діяльністю в молодості Володимира Іларіоновича, але те, що бачив, розцінюю, як вкрай невдалий приклад менеджменту у медицині й невдалий приклад управління лікувальним закладом. Єдине, що я готовий визнати, це, швидше за все, його суттєву участь в будівництві онкоцентру. І якщо дійсно від нього залежало, як виглядатиме наш заклад, – то він у нас якщо не найкращий в Україні, то один із найкращих.
Я бачив онкологічні заклади в Києві, Луганську, Запоріжжі й у Харкові. То серед них наш не те щоб найкрасивіший, бо будівля у всіх відносно однотипна. Але територія навколо онкологічного центру, як вона облаштована – я кращого варіанту своїми очима не бачив.
Які в нас дерева, які квіти, лавочки, а потім ще з’явилися церкви… Людина, ідучи у наш онкологічний центр, має можливість відволіктися на цю красу. Особливо, якщо це тепла пора року і все дійсно росте й цвіте. І в мене є підозра, що, швидше за все, від нього також залежав стан території. Я навіть особисто казав Володимиру Іларіоновичу, що я багато що критикую, але за це йому респект. І зараз так вважаю.
Він непоганий завгосп, на мій погляд, але як керівник лікувального закладу, тим більше в сучасних умовах, коли онкологічний заклад має розвиватися, де ми маємо використовувати максимально всі надбання світової науки та традиції для того, щоб вирвати у цієї підступної хвороби максимальні шанси для людини, де ми маємо навчитися і говорити правильно з пацієнтом… Знову ж таки, не командним тоном, не примушувати його лікуватися, спекулюючи питаннями життя і смерті, спекулюючи страхом… А маємо вибудовувати між лікарем і пацієнтом партнерські, чесні та порядні стосунки. В цьому контексті дії Володимира Іларіоновича оцінюю як вкрай неефективні та які мали незадовільний результат.
Його ставлення до колективу, приниження лікарів і медсестер, та й взагалі працівників закладу – це вкрай поганий приклад, на мій погляд. І приниження лікарів не тільки нашого закладу, але й усієї області на абсолютно безрезультативних “протиракових комісіях” – це те, що просто соромно згадувати. Це не те, з чого я б вважав правильним брати приклад… У нас створили неправдивий його образ, створили легенду, яка не відповідає дійсності… І є люди, яким хочеться з ним носитися, але я не знаю, наскільки достойна ця історія, щоб когось відбілити й зробити ікону, не враховуючи все те, що було насправді. Точніше сказати, на мій погляд, це якраз зовсім не достойна історія…
Просто так вигадали легенду, що людина ледь не створила онкологію. Ну, це ж неправда, врешті-решт. Я впевнений, що має бути баланс думок і представлений інший погляд. І приймаючи рішення щодо назв вулиць міста, слід ретельно оцінювати все. Не тому, що людина колись очолювала заклад, не тому, що життя людини вже завершилося. А саме беручи до уваги, наскільки методи керування в медицині, методи адміністрування були якісними та ефективними. На мій погляд, тривалі роки заклад продовжував працювати не стільки завдяки, стільки всупереч його діяльності.
Тому особисто я вважаю не дуже правильною появу вулиці в місті з його іменем. Це при тому, що далеко не кожен Герой, який віддав життя за Україну, вшанований назвою вулиці в нашому місті. Така моя думка”.
____________
*Статті в розділі “Авторська колонка” відображають виключно погляди автора, а не редакції видання “Без купюр”
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: