Рейдерські захоплення підприємств уже стали майже буденністю в Україні. На жаль, навіть революційна зміна влади поки що не припинила цю ганебну практику. Зокрема, сьогодні в Апеляційному суді області відбудеться засідання за позовом Олени Андріївни Таровик, котра вважає, що також стала жертвою рейдерства.
У 2013 році, за словами Олени Андріївни, вона вирішила придбати підприємство з виробництва соняшникової олії та макухи. Досить швидко у місті Бобринець знайшлась власниця переробного комплексу – Нужна Надія Степанівна. Посередником у справі купівлі-продажу виступив її зять – Ігор Соловйов, екс-голова Бобринецької райдержадміністрації. Його колишня посада в очах жінки викликала довіру до Соловйова та його тещі Надії Нужної.
Тому запевненння про повну відповідність ціни підприємства його дійсному технічному стану не викликали в Олени Таровик жодних пересторог. Він також наголосив, що кінцевий вихід олії становитиме не менше, ніж 38-39%, а потужність виробництва – 150 тонн на добу. Ціну підприємства посадовець-переговірник визначив у 8 мільйонів гривень (за тодішнім курсом на середину 2013 р. – 1 мільйон доларів). Законну вимогу Олени Таровик хоча б у деякій мірі випробувати роботу потужностей підприємства перед здійсненням купівлі – чиновник категорично відкинув, пояснюючи це «повною готовністю підприємства до продажу», що, мовляв, не дозволяє робити «технічні експерименти», а також своїм «надійним словом».
Це слово було таким «твердим», що пан Соловйов самотужки зробив і експертну оцінку підприємства, а також запропонував послугу нотаріуса Кіріченко Г.М., яку Олена Таровик, не маючи й гадки про «підводні камені» даної угоди, беззаперечно прийняла. Отже, вдарили по руках, і 12 вересня 2013 р. договір купівлі-продажу було підписано, за будівлі Ігор Соловйов одразу отримав 700 тис. гривень, іншу частину коштів він мав отримувати протягом узгодженого часу.
Для переробки соняшника доцільно було б мати окреме приватне підприємство. Ігор Соловйов і тут надав свої послуги, запропонувавши, як стверджує Олена Таровик, стати засновником ПП «Аріїл», бо ж, за його словами, у цього підприємства вже була вся дозвільна документація. Домовились, і почалась нарешті робота.
Та невдовзі з’ясувалось, що Ігор Соловйов видав, за словами Олени Андріївни, бажане за дійсне. Тому що й дозвільних документів ПП «Аріїл» не мав, і максимальний вихід олії складав 36%, а не 39%, але найголовніше – обсяг готової продукції складав 30 тонн, тобто у 5 (!!!) разів менше обіцяного!
Відтак Олені Таровик довелось самотужки вирішувати проблему заміни обладнання та налагодження якісних потужностей виробництва. Це вона зробила з кінця 2013 по червень 2015 рр., витративши на ремонт приміщень, закупівлю нового обладнання та на отримання експлуатаційного дозволу для виробництва, переробки і реалізації харчової продукції більш ніж в 100 країнах світу – понад 3 мільйони гривень. На додачу, за два преси, що лежали на подвір’ї, їй довелось віддати 1 мільйон гривень.
Перед заміною обладнання Олена Таровик вже без Соловйова зробила експертну оцінку підприємства, загальна вартість склала 2 млн. 100 тис. гривень. Але «посередник» Ігор Соловйов вже на середину 2015 р. отримав від Олени Таровик 5 мільйонів 300 тис. гривень, і чекав ще на 2 мільйони 700 тис. гривень.
Коли Таровик зрозуміла, як її ошукали, вона перестала погашати Соловйову ефемерний «борг». А той у відповідь , під приводом «повного погашення боргу», захопив оновлене підприємство, яке з початку 2016 р., як розповідає Олена Таровик, вийшло на суттєве нарощування потужностей! Для цього було використано пункт 2.6 нотаріальної угоди (згадаємо, що нотаріуса нав’язав Олені Таровик сам Соловйов), яким факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору має засвідчуватись заявою продавця, тобто тещі Соловйова Надії Нужної. Але такої заяви Нужна не надала.
Після змін у реєстрі речових прав, внесених у червні 2016 р., Соловйов, за словами Олени Таровик, направив на підприємство групу озброєних людей. І «благородні пірати» допомогли йому зробити подарунок «улюбленій тещі» – адже формально це вона повернула собі у власність свій колишній завод (щоправда, піднятий з руїни стараннями та коштами Олени Таровик!). Нападники не погребували і кількома сейфами з трудовими книжками працівників та грішми (298 тис. гривень). Трудові книжки були банально викинуті в річку «за непотрібністю», а гроші зникли.
Як бачимо, чиновники часів Януковича виявляють підвищену витривалість до всіх люстрацій, конфіскацій та різного роду ….ацій, і за будь-якої влади почувають себе, як «риба у воді». Але попереду друга частина «Марлезонського балету», не менш цікава, – Олена Таровик через суд добивається визнання своїх законних прав.
Від редакції: “Без купюр” готова надати можливість висловити свою точку зору іншій стороні конфлікту.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Поширь її на своїй сторінці: