На хвилі патріотичного підйому до народних традицій звернулись тисячі українців. Вишиванки, їжа, колядки, вечорниці і звісно весілля. Але в багатьох постало питання, хто ж навчить живої традиції? Здавалося б, національний колорит святкувань наших прадідів залишився хіба в книжках. І значною мірою це справді так, але декуди ще є місця на Кіровоградщині, де ще пам’ятають живі і відносно навіть не старі люди, як треба гуляти українське весілля у наших краях.
Вчора, у неділю 24 лютого, у селі Цвітне Олександрівського району нам пощастило стати свідками реставрації традиційного весілля з традиційними піснями до кожної обрядової дії, примовками і спеціальними обрядовими атрибутами: костюмами, наїдками і напоями.
Все наскільки ретельно реставровано і відтворено, і наскільки щиро пережито учасниками дійства, що зовсім не сприймалось як постановка.
« Ми ще були свідками як такі весілля гуляли, коли ми були дітьми і всі ці обряди виконувались і всі ці пісні співали, – розповідає учасниця дійства, Крамаренко Людмила Іванівна, вчителька на пенсії – Зараз деякі моменти ще дотримуються, а дечого уже на реальних весіллях не зустрінеш. Тому доки є ті, хто пам’ятає, ми вирішили все це зібрати, відновити, зберегти для нашої молоді. Раніше весілля святкувалась 7 днів. І ми весь цей процес покажемо. У нас є всі дійові особи – свашки, дружки, світилочки»
Ініціатором затії виступила сільська бібліотека, в приміщенні якої власне все і відбувалось.
«Бібліотека на селі є збирачем і зберігачем народних традицій, – зазначила Ганна Андріївна Танська, завідуюча Цвітненською бібліотекою. – Я у свої молоді роки ще застала, коли проходили такі весілля. Було яскраво, цікаво, весело. Ми поспілкувались з людьми, які також пам’ятають і пісні, і обряд. Ми склали сценарій, місяць готувались. Все позаписували хто як іде, хто що говорить, що несе. Це була така творча робота над якою ми всі працювали дуже згуртовано»
До початку дійства, бабусі, які виступили головними консультантами і експертами всієї затії, охоче наввипередки розповідали подробиці тих святкових звичаїв, які не увійшли до сценарію, пояснювали символіку дій і речей, згадували ті весілля на яких довелось гуляти і власні.
«Не було дуже коли горілки пить. Багато людей було задіяно у різних обрядах, розвагах. То походили в циганах, то водили журавля, то батьків наречених возили на бричці купати,» – наголошують авторитетні свашки.
Пан Юрій виконує роль свата. На знак цього він оперезаний рушником. А в руках у нього палиця до якої стрічкою примотана металева кружка і шишка.
«Вона символізує щось типу булави. Я йду попереду ходи і вказую дорогу. Там ще в кружці має бути копійка, щоб вона там тарахтіла. Це ще у мене на весіллі таке було. Загалом з половини того, що ми покажемо, було у мене на весіллі, а решту було цікаво дізнатись, вивчити»
Водити журавля одна з цікавинок Цвітненського весілля про яку розповідають так:
«Журавель – це ведучий, який з палицею в руках йде попереду і всю компанію за собою веде. Куди журавель поведе, всі мають за ним пройти, чи то шпаринка яка, чи було раз так на розвалену хату ми лізли, а тоді спускалися, чи між деревами може повести. А позаду іде той, хто підганяє з лозиною – хто не проліз десь того по попі.»
Якщо в понеділок, хтось з гостей не приходив на весілля до нього приходили по курку, або по дрова варити курей, мазали вікна глиною.
На весілля готували спеціальний напій варьоху – узвар з сухофруктів з додаванням калинового соку для терпкості і перцю. Дорослим у варьоху додавали алкоголь.
Пекли шишки за кількістю запрошених гостей і два коровая. Окремо у домі нареченого, окремо у домі нареченої. У короваї нареченої був отвір для ложок. Дружка мала його охороняти, а боярин намагатись викрасти, аж поки молодий зайде за стіл. Якщо боярин викрав коровай, дружка тоді його викупляє у нього. А коли наречений заходить за стіл, дружка тоді стає на стілець і держе над головою у нареченої, поки молодий пройде.
Вельон чи фату з нареченої у Цвітному знімають не під широковідому «Горіла сосна, палала…»
Тут співають:
«Прилетіла перепілочка,
Не учора, а теперечки.
Сіла вона серед двору
Тай проситься у комору.
І не кишкайте, не колошкайте,
Нехай вона не тікає
Та до двору привикає….»
Про свою роль на весіллі розповідає п’ятикласниця Ангеліна:
«Я за світилку. Це може бути сестра молодого або його племінниця. Я несу запалену свічку прикрашену калиною, також тут є овес, два коника і хрестик. Я супроводжую молодого у щасливу дорогу до молодої»
Наречена у Цвітному мала бути підперезана рушником. Це значить, що вона дівчина. Це вона сама собі його вишила і сама ним запнулася, а коли уже молодий їй пов’яже хустку – буде вона молодиця.
Аж донедавнього часу зберігався тут і звичай прив’язувати до палиці червону ганчірку, яку хлопці піднімали на дах хати в якій ночували молоді, на знак цноти нареченої.
Реставроване весілля зафіксували на відео науковці-фольклористи з обласного центру і району.
Музей музичної культури ім. К. Шимановського, планує включити зібраний матеріал до збірника весільних пісень нашого регіону, який саме в роботі. Про це розповів директор музею Олександр Полячок. Він також зазначив, що елементи побаченого і почутого планують включити у репертуар ансамблю «Млиночок», що діє при музеї музичної культури
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Поширь її на своїй сторінці: