Йому лише 23, але він уже переніс понад 20 операцій і 7 місяців прикутий до ліжка з розрізаною черевною порожниною та страшним болем, який не тамує навіть знеболювальне. А в мами, для якої він був надією й опорою та єдиним чоловіком в сім’ї, може забрати його не війна, а помилка лікарів.
Тетяні зараз не до розмов, як так сталося, що чотири дні лікарі медичних закладів Кропивницького не могли встановити її сину правильний діагноз, що й призвело до непоправних наслідків. Сім місяців вона живе між зневірою і надією, між “не можу” і “треба”, між жорстокою реальністю і нереальною силою молодого організму, що бореться за життя.
“Спочатку його з підозрою на отруєння доправили до інфекційного відділення центральної лікарні. Потім повезли на консультацію до четвертої, але не працював УЗД-апарат і нам там сказали, що нічого екстреного по хірургічному профілю немає. Хоча на той момент йшла друга доба перитоніту. Аж на четверту добу, після вихідних, йому зробили УЗД в центральній лікарні й швидкою відправили знову до четвертої. Ми там були майже цілий день, і тільки ввечері, фактично вкінці четвертої доби, Артура прооперували. Там же йому зробили ще кілька операцій, прибирали спайки та дренували абсцес. Але запалення поверталося. І коли одночасно проводили дренування та прибирали спайки, гній потрапив в інші вразливі місця. Уже перед четвертою операцією його терміново перевели до обласної лікарні”, – розповідає Тетяна.
На той час хлопець уже втратив більшу частину тонкого кишківника. Але після чергової операції його стан на деякий час стабілізувався, та через два тижні знову лопнула кишка.
“А потім дірки стали утворюватися одна за одною, в тому числі й такі, які вже не можна було зашити. Тому черевну порожнину довелося залишити відкритою. Там все це тече не тільки в дренажі, а й у рану. Від кишківника вже нічого не залишилося. Тому його перевели на внутрішньовенне харчування”, – каже жінка.
Столичні лікарі просто проігнорували благання матері допомогти. Наразі хлопець важить лише 38 кілограмів. Через нестачу потрібних організму мікроелементів, в нього анемія і проблеми з пам’яттю.
“Він не пам’ятає вчорашній день. Перше, що бачить, коли просинається зранку, це цю страшну відкриту рану. Її кілька разів на добу промивають. Йому дуже боляче, не зважаючи на знеболювальне. Після кожної процедури він плаче. Я розумію, що за це хтось має бути покараний, але зараз мені потрібно рятувати сина, для мене важлива кожна копійка. Бо я вже сім місяців не працюю”, – пояснює Тетяна.
До цієї хвороби Артур десять років займався хореографією в колективі “Росинка”, був солістом, мав дипломи. Потім закінчив будівельний коледж, але працював за іншою спеціальністю. Тетяна до хвороби сина працювала контролером газової служби. Потім була вимушена брати одну відпустку за власний рахунок за іншою. Батька Артура не стало кілька років тому. Тож розраховувати доводить тільки на себе.
“В Артура є тільки я і бабуся. А внутрішньовенне харчування — дуже дороге, і його дуже важко знайти”, – пояснює мати.
Наразі жінка вичерпала всі фінансові можливості й просить про допомогу небайдужих, хто має можливість простягнути руку допомогу в такий нелегкий час.
Кошти можна перерахувати на картку “Укргазбанку” – 5355 0821 0543 7170.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: