Диплом не указ: чим керуються абітурієнти та випускники кропивницьких вишів при виборі професії

Щорічно дипломи про вищу освіту отримують тисячі випускників, але на ринку праці все одно спостерігається брак кваліфікованих кадрів. Так, на Кіровоградщині відчувається дефіцит, зокрема, лікарів та інженерів. Брак перших можна пояснити тим, що медичний виш, який готує лікарські кадри, з’явився в Кропивницькому відносно недавно, а випускники з інших міст не поспішають їхати до нас, особливо в периферійні містечка та райцентри. А ось з інженерами не так однозначно, враховуючи наявність базового технічного вишу.  Це може свідчити тільки про те, що випускники далеко не зажди влаштовуються на роботу за спеціальністю або ж виїжджають із Кропивницького до інших міст. Ми вирішили дослідити,  чим випускники та абітурієнти кропивницьких вишів керуються при виборі професії, чому випускники не завжди працюють за своєю спеціальністю, скільки молодих спеціалістів перебуває на обліку в центрі зайнятості Кіровоградської області та які спеціалісти мають найбільший попит у роботодаців.

Спілкування з молоддю Кропивницького показало, що причин, чому чимало випускників вишів не працюють за дипломом, доволі багато. Серед основних: нерозуміння в підлітковому віці, з якою професією хочеш пов’язати життя, проблеми з працевлаштуванням загалом через кризу в країні, невідповідність пропозицій і умов в тій чи іншій професії очікуванням і таке інше.

Вчився на кухаря, але зрозумів, що це не моє. Коли після школи довелося обирати навчальний заклад, ще не усвідомлював, яка професія мені потрібна. Потім перевчатися не було коли. Якби можна було спробувати кожну професію, можливо, розумів би, ким хочу бути, – розповів Дмитро, який має спеціальність кухаря.

Чи не найбільше значення має фінансовий чинник.

Коли я завершав навчання, зарплата була не конкурентною за моєю спеціальністю, і не було роботи в місті. Якби зараз була вакансія в школі, напевно, пішов би. Більше схиляюсь до відповіді “так”, ніж “ні”, – прокоментував Денис, який вивчився на вчителя історії та географії.

Коли вчилася, підпрацьовувала журналістом. Але зараз моя професія –  фітнес-тренер. Тут вища заробітна платня і більше перспектив. Взагалі я більше схильна до спорту, ніж до журналістики, –  розповіла випускниця кафедри видавничої справи та редагування одного з вишів Ліана.

Звісно, що є приклади і вдалого вибору професії, й люди працюють за спеціальністю, або ж сама робота не приносить задоволення, але є джерелом матеріального достатку.

Співбесіду на роботу за професією я пройшла ще, коли вчилася. І досі працюю практичним психологом. Професія – дуже подобається, обрала її за своїм покликанням,– розповідає психолог за фахом Олена.

З дитинства я хотіла бути медиком. Після отримання освіти почала працювати медсестрою. Мені подобається, але зрозуміла, що це  невдячна професія, яка забирає багато сил і не є високооплачуваною, – говорить медсестра дитячої поліклініки Ірина.

Ми також поговорили про значення диплому у виборі професії з викладачами. Завідувачка кафедри журналістики, видавничої справи та редагування ЦДПУ імені Володимира Винниченка Наталя Фенько вважає, що найголовнішою причиною невдалого вибору професії при вступі у вищий навчальний заклад є незрілий вік, у якому доводиться визначатися зі спеціальністю.

Мій багаторічний досвід викладання дозволяє припустити, що це питання має безліч аспектів. Але, на мою думку, найголовнішою є проблема особистісної незрілості, коли людина в принципі не знає, чого вона прагне і з якою метою. Ця проблема зароджується в сім’ї, де батьки виявляють надмірне піклування до чада, або (ще гірше) прагнуть реалізувати свої нездійснені мрії через власну дитину. Далі  йде школа, де багато особистісних характеристик просто нівелюється. Результат – відсутність мотивації до будь-якої діяльності, пов’язаної з майбутньою професією.

Як обирають професію, чим при цьому керуються та, що є пріоритетним, ми також розпитали в цьогорічних абітурієнтів.

Хотів би пов’язати своє життя з розвитком країни, зробити для неї щось корисне. Можливо, стати політиком, але туди пробитися дуже тяжко. Тоді, напевно, допомогти у звільненні країни від окупанта, піти у військову галузь, – розповів випускник Іван.

У виборі своєї майбутньої професії опираюсь на найбільш цікавий для мене шкільний предмет – географію. Напевно, моя майбутня професія буде пов’язана з туризмом. Хочеться дізнаватися про світ більше, – ділиться своїми думками Дарина.

Майбутню професію обиратиму відштовхуючись від того, що мені подобається. Наприклад, хочу стати пілотом, мені подобається літати – це весело і в майбутньому доволі високооплачувана робота, – вважає одинадцятикласник Віталик.

Через те, що в цій країні важко вибрати професію, поки не знаю, ким хочу бути. У виборі опиратимусь на рівень зарплати й те, чи буде комфортно працювати, – розповів Владислав.

За інформацією Кіровоградського обласного центру зайнятості, станом на 30 квітня, на обліку знаходиться 385 випускників навчальних закладів.

На Кіровоградщині найбільш затребуваними роботодавцями професіями є: водії автотранспортних засобів – 2902 вакансії; тракторист-машиніст сільського господарства – 1583 вакансії; тракторист – 1331; лікарів – 240 вакансій; бухгалтерів – 169 вакансій; інженерів – 97. Дані надані станом на 2017 рік.

Ми також ознайомилися з найвисокооплачуванішими вакансіями:

• слюсар-електромонтажник, машиніст крана (кранівник), водій автотранспортних засобів, інженер-механік груповий, тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, машиніст крана автомобільного, майстер з експлуатації устаткування газових об’єктів (10,0 тис. грн.);
• інженер з налагодження й випробувань, машиніст конвеєра (10,1 тис. грн.);
• водій автотранспортних засобів (10,8 тис. грн.);
• електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування (11,0 тис. грн.);
• головний механік (11,2 тис. грн.);
• вантажник (11,5 тис. грн.);
• кріпильник, монтажник експозиції та художньо-оформлювальних робіт, гірник з ремонту гірничих виробок, гірник підземний (12,0 тис. грн.);
• начальник охорони (пожежної, сторожової та ін.) (12,5 тис. грн.);
• гірник підземний (12,7 тис. грн.);
• електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування (13,2 тис. грн.);
• геофізик (15,9 тис. грн.);
• машиніст бурової установки, гірник очисного забою (17,6 тис. грн.);
• менеджер (управитель) із збуту (20,0 тис. грн.);
• майстер гірничий (22,6 тис. грн.).

Що ж до інженерних кадрів, про які ми згадували на початку статті, то вакансій вистачає майже на всіх базових підприємствах обласного центру.  Але якщо говорити про середню заробітну плату, то, на жаль, в розміщених на сайтах із пошуку роботи та самих роботодавців ми таких даних не знайшли.  Але відомий кропивницький промисловець Павло Штутман в інтерв’ю “Точці доступу” від 19 лютого зазначив, що середня зарплата по машинобудівній галузі – 300 доларів, що на сьогодні за курсом Нацбанку становить 7836 гривень.  Він також зазначає, що більша зарплата позначиться на собівартості продукції і відповідно її конкурентноспроможності. Водночас стверджує, що робота на підприємствах “Гідросила” та “Ельворті” є, але працювати немає кому, й пояснює це низькою освітньою підготовкою кадрів.

Водночас ЦНТУ на своєму сайті наводить чимало прикладів працевлаштування своїх випускників за кордоном. Тож, швидше за все, істина десь посередині.  Враховуючи те, що в Києві та інших крупних містах України пропонують вищу заробітну плату, то цілком можливо, що перспективні випускники вирушають за роботою і більшою зарплатою туди. А в Кропивницькому, за деяким винятком, залишаються менш успішні й перспективні, які не завжди відповідають вимогам роботодавців.

З упевненістю можна сказати тільки те, що фінансовий чинник при виборі роботи на сьогодні для багатьох, із ким ми спілкувалися, важить більше, ніж диплом.