Дендропарк на подвір’ї виростило подружжя з Кіровоградщини. ФОТО

Ігор і Тетяна Гречані з селища Олександрійське (Димитрове) Олександрійського району на своїй присадибній ділянці створили просто дендропарк, хоч і називають його садом. Цьогоріч їхньому дітищу виповнюється десять років, тож до ювілею він отримав назву – «Мрія». Сьогодні сюди на екскурсію приїжджають з усієї України. На гостинах у Гречаних вже побувало кілька тисяч людей і цікавість до їхньої зеленої садиби залишається незмінною. Приїжджають не лише помилуватися і зробити фото, а й запросити агрономів допомогти облаштувати власні території. Про домашній ботанічний сад, маленькі і великі мрії агрономів-фанатів, читайте у матеріалі «Без купюр».

Ігор та Тетяна познайомилися у студентські роки – разом вивчали агрономію в сільськогосподарському інституті Сімферополя. Після одруження тривалий час працювали в колгоспі, де Ігор був головним агрономом. А після розпаду СРСР, взялися вирощувати рослини самотужки. Дохід приносить вирощування квітів – одних лише гладіолусів у Гречаних 400 сортів. А сад, каже Тетяна, для душі. На десяти сотках у власному дворі, головний агроном, зізнається жінка, – вона. А от щодо інших культур – керує чоловік. За майже 40 років подружнього життя, Гречані лише раз відпочивали разом – рослини потребують постійного догляду, тож залишити їх вони не можуть. Та попри це, переконують, нізащо б не переїхали до квартири.

Загалом у саду близько двох тисяч рослин, – розповідає Ігор Гречаний і показує свої улюблені.

«Окрасою цього саду є барбариси. До слова, ці рослини прикрасять будь-який сад, з весни і до осені вони дуже яскраво забарвлені. В нас є чорні, червоні з золотим обрамленням, жовті, помаранчеві. Восени вони горять кольорами, неначе вогні. Барбариси дають ягоди, чудово зимують, посухостійкі і прекрасно переносять стрижку, можна зробити будь-яку форму».

Ландшафтний дизайн Тетяна розробляла сама. Тут і листяні дерева, і хвойні, а ще – декоративні кущі, квіти, ароматні трави, кактуси і навіть латаття у штучній водоймі. Кожна рослина, включно з найдрібнішими, «читається». Жінка каже, що поєднання рослин, як мозаїка, складається в її голові. А коли починала оформлювати сад, згадує, всі сміялися дивлячись, як Тетяна возить каміння для клумб. Ніхто в її задум не вірив.

«Чого в мене лише тут немає! Наприклад, є чотири види лише тільки бузини. От дивіться, зараз ви стоїте біля куща – це бузина. Знаєте, звичайна, що в полі росте. Але це така цікава бузина, от вона вже зацвітає. Називається сорт «Мадонна», ніхто не вірить, що це бузина. Тобто селекція зараз іде таким шляхом, що, здавалося б, рослини, які ростуть у степу, набувають нових якостей, нових відтінків і їх можна застосовувати в саду», – розповідає господиня.

Тетяна не може виокремити улюблену і зупиняється буквально біля кожної рослини.

«А ось ліщина. Вона цікава тим, що в неї покручені гілочки. Її дуже люблять дизайнери в букетах використовувати в зимових, без листя вона виглядає ще цікавіше. Ще й з червоним листям в нас, це велика рідкість в саду зараз. А ось дивіться, яка сосна. В неї майже найдовша і найм’якіша хвоя у світі. А ще є три види верб, які прекрасно почуваються в саду попри відсутність водойм, я їх стрижу кульками», – показує вона.

На запитання, чи є рослини, які агрономи своєю увагою оминають, ті сміються – тут точно не місце бур’янам. А щодо інших – аби наш клімат підходив.

«На Facebook є група «Зелена альтанка», там нас тисяч тридцять, мабуть. І там в нас обмін рослинами, спілкування, там ми ділимося досвідом одне з одним. Наприклад, вчора я отримала рослину від своєї подруги – висадила нову шавлію. А так взагалі, моніторю інтернет. Де що цікаве побачу, замовляю», – каже Тетяна.

Зацікавившись тією чи іншою рослиною, агрономи вивчають, як вона ростиме в наших краях.

«Читаю, чи підходить для нашої землі, як витримує морози, як розмножуться, як ділиться, як реагує на хвороби та шкідників. Якщо підходить, то замовляю. До того ж, багато дуже з насіння вирощую», – пояснює господиня.

Є в саду Гречаних і рослини, привезені з-за кордону. Серед них – декоративна конюшина з білим і червоним листям.

«Перший раз, коли я потрапила в Данію, то де б не була, намагалася відщипнути хоч найменший живець. Дочка спочатку дуже сердилася, казала, якщо мене впіймає поліція, вона мене не знає. Потім почала звикати й навіть допомагати. Останній раз, коли я була в Данії, ми пішли у великий краєзнавчий музей. Там біля входу росла така цікава конюшина на великих клумбах, то я і звідти відщипнула малесенькі живці. Ну, а що робити, якщо в нас в Україні такого немає? Я розумію, що це варварство з одного боку, але я ж потім собі вирощу, розмножу і воно піде розповсюджуватися по Україні. Це ж здорово, я думаю», – зізнається жінка.

Гречані в один голос твердять, що дарма садівництво вважають за тяжку працю. Для них це справжнє задоволення.

«Сад – це для душі. Навіть чоловік каже, що, коли я у саду, в мене на обличчі блаженна посмішка. Я тут не помічаю, як пролітає час. Обрізка, підкормка, пересадка, поділ кущів – це все за радість! Я навіть не вважаю це за працю, це насолода. А ранком тут як! Пташки співають, все вмите росою, краса неймовірна! А ввечері – сонце сідає, рослини засинають, теж приємно», – говорить Тетяна.

«Займатися садом – це іграшки, порівняно з заняттям в промислових масштабах вирощуванням тюльпанів і градіолусів, – додає Ігор. – Основне – це гладіолуси. В нас 400 сортів в роботі. Ми проводимо всеукраїнський фестиваль гладіолусів, до нас наприкінці липня приїжджають із квітами люди з усієї України. Це велике свято, виставляємо близько 500 сортів. Разом з однодумцями створили міжнародну громадську організацію «Гладіолуси без кордонів», співпрацюємо з багатьма селекціонерами з різних країн, обмінюємося і досвідом, і посадковим матеріалом. Є й публікації, ведеться наукова робота. Сорти, які ми визначаємо, як такі, що їх можна запускати в серйозне виробництво, вирощуємо в великій кількості і розповсюджуємо по всій Україні», – розповідає агроном.

Тетяна зазначає, що коли сад дорослий, щоденного догляду не потребує. Хіба що час від часу поливу: «Але огляд має бути кожен день, оскільки рослини самі сигналізують, чи то про хворобу, чи наявність шкідників, чи потребу в проріджуванні. Сад – це живий організм, він живе своїм життям. Його треба корегувати, підправляти, а він віддячить цвітінням, ароматами, фітонцидами, плодами і позитивом таким, що словами не передати».

З року в рік з ранньої весни у саду подружжя безперервне цвітіння. Агрономи кажуть, що на Кіровоградщині напрочуд родюча земля для вирощування найрізноманітніших рослин. Однак, часто не вистачає дощів. Лише цього року сад «напився» досхочу.

Розповідаючи про маленькі і великі мрії, Ігор зізнається, що хотіли б із дружиною збільшити сад разів у десять.

«Щоб він залишився після нас, передати комусь цю справу. Якщо говорити про глобальну мрію, – щоб в Україні родючість ґрунтів не знижувалася, а зростала. Але це, на жаль, від нас не залежить. Причина такої ситуації в тому, що не дотримується сівозміна, а сівозміна не може бути витримана доти, поки не буде розвинене тваринництво. Науково обґрунтовану сівозміну можна створити лише тоді, коли в ній не менше 20% буде кормових культур. Крім того, сівозміна неможлива без органічних добрив, які дає тваринництво. Соціальна сфера в селі неможлива без тваринництва, а тваринництво майже в усьому світі дотується», – пояснює він.

Агроном розповідає, що в Данії, приміром, замість чорнозему – глина, пісок і каміння. В нашій країні на таку землю ніхто б і не дивився.

«Тисячами тонн восени в Данії на полях збирають каміння, це основна робота. Тим не менш, в середньому по країні збирають сто центнерів озимої пшениці з гектара. І все це завдяки розвиненому тваринництву, дуже багато органіки. В нас, на жаль, фермери собі такого дозволити не можуть».

Гречані сміються, що не всі однозначно сприймають їхнє захоплення садівництвом. Дехто у селищі вважає подружжя диваками, мовляв, краще б картоплю посадили на присадибній ділянці, замість вирощувати декоративні рослини.

«Всі люди різні. Дехто не розуміє цієї краси, дехто не розуміє, як можна працювати фізично і за це отримувати копійки, або ж взагалі нічого за свою роботу не мати. Але є й абсолютно закохані в цей сад, як і ми самі», – говорить Ігор.

Ігор із Тетяною вважають, що по-справжньому щасливі люди, бо завдяки професії і живуть, і насолоджуються життям.