Попри вимоги китайської влади дотримуватися «принципів єдності, стабільності та позитивного висвітлення”, заборону на цитування іноземних медіа та веб-сайтів без узгодження, використання інформації з комерційних та неурядових організацій без “повної перевірки” тощо, китайська журналістика не така вже й відстала, як може здатися на перший погляд, і в неї є чому повчитися українським колегам. У цьому мала нагоду переконатися група журналістів з України, відвідавши Китай на початку вересня.
По-перше, китайські медіа роблять ставку на професіоналізм своїх працівників. Тут уже пройшли той етап, коли брали на роботу будь-кого, сподіваючись, що він колись навчиться, і віддають перевагу дипломованим фахівцям.
По-друге, в Китаї не на словах, а на ділі ведеться боротьба з так званою джинсою, тобто розміщенням за винагороду матеріалів в інтересах фірм і окремих осіб. Журналіста, якого впіймали на продажності, позбавляють не тільки роботи, а й права займатися журналістикою в подальшому. Враховуючи те, яких масштабів набула джинса в нас, подібна практика не є зайвою, адже продажність журналістів дорого обходиться суспільству.
І по-третє, в Китаї медіа йдуть в ногу із сьогоднішнім прогресом. Скажімо, друковані ЗМІ все більше й більше використовують інтернет, оскільки в Китаї, мабуть, не знайдеться жодної людини, яка б ним не користувалася. Великою популярністю користуються інтернет-дадатки, розраховані на молодь. У нас же молодь формує свій світогляд в основному завдяки соцмережам, бо практично жодному ЗМІ не цікава чомусь ця цільова аудиторія.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Поширь її на своїй сторінці: