У 2022 році, не дивлячись на свій вік та травму ноги, колишній спецпризначенець і командир роти миротворчих сил ООН Володимир Крючков, кульгаючи, кілька разів приходив до ТЦК Кропивницького, в районні ТЦК, в ТРО… Бо попри вік і стан здоров’я не міг залишатися осторонь захисту Батьківщини. Він із тих офіцерів, які загартовувалися в 90-ті роки… Тоді молода Україна тільки-но народилася і ще не твердо стояла на ногах, але вже сама народжувала героїв, мужніх патріотів, Вони були першими воїнами ЗСУ, які показали всьому світові свій український незламний і мужній характер ще до україно-російської війни в гарячих точках світу!
Я, Хлусович Андрій, штаб-сержант у відставці, учасник бойових дій, хочу розповісти про нашого командира роти, командира з Кіровоградщини! Він закінчив Київське загальновійськове училище в 1983 році й служив в 9-й бригаді спецпризначення в тоді ще Кіровограді. Командир з великої букви – полковник Крючков Володимир Миколайович! Я пишу не тільки від бійців першої роти, а і від імені інших рот 240 ОСБ, тому що його поважають всі.
Перше знайомство з ним відбулося в Миколаєві в навчальному центрі з підготовки до виконання миротворчої місії в Югославії.
Його призначили командиром нашої роти, де були практично всі контрактники з різних областей України. Майже три місяці (листопад-січень) йшла важка та інтенсивна робота з бойової підготовки. Він був завжди поруч. Якщо під час ранкової зарядки за будь-якої погоди інші командири рот навіть не з’являлися, то Крючков біг з нами попереду підрозділу. Якщо на полігон інші командири їхали на авто – то наш разом із нами робив марш-кидок із повною викладкою. Він завжди був особистим прикладом.
Звісно, що багато бійців не витримували такої підготовки й були незадоволені, але залишалися найкращі. Було важко, але пізніше та зараз на війні ми дякуємо командиру роти полковнику Крючкову за таке навчання, яке не тільки знадобилося, а й врятувало не одне життя.
На той час головним випробуванням для нас була колишня Югославія.
Найбільше завдань було на нашій 1-й спеціальній роті – це антиснайперська місія на вулицях Сараєво, це конвойні місії з супроводжування вантажів в анклави, це охорона пунктів здачі зброї сторонами, це охорона ППД 240 ОСБ у місті. Рота успішно виконувала завдання у складній напруженій ситуації та займалася бойовою підготовкою. За зразкове виконання своїх обов’язків та завдань ротою у складних бойових умовах командира у квітні 1995 року достроково відзначили званням підполковник. У 32 роки.
У травні у відповідь на дії армії боснійських сербів поблизу Сараєво літаки НАТО, до яких миротворці зверталися за авіапідтримкою, розбомбили кілька складів озброєнь. Відповіддю сербських ватажків Радована Караджича (перший президент Республіки Сербської) та Ратка Младича (воєнний злочинець, колишній сербський генерал, начальник штабу Війська Республіки Сербської) став геноцид боснійських мусульман та масове захоплення в заручники миротворців, з яких робили «живий щит», щоб підставити під авіаудари НАТО і захистити свої військові об’єкти. Але ми про це дізналися лише згодом одного травневого дня 1995-го.
Один чек-пойнт оточили серби, комбат починає доповіді в штаб ООН, в Київ та чекає вказівок, а час йде!
Загроза оточення другого та третього чек-пойнтів. Командир роти виїхав в цей район. Сараєво заблоковано, стягуються сербські війська. Основні події розгорнулися на чек-пойнті Іліджа. Сам чек-пойнт Іліджа знаходився на сербській території, на заводі, поруч був штаб сербської мехроти. Тобто серби були й зовні, і зсередини, мирні угоди це допускали, як і те, що наш батальйон знаходився на мусульманській території.
Мабуть, при організації цього чек-пойнту враховувалося те, що мирні домовленості не будуть порушуватися і проти миротворців ніхто і ніколи воювати не буде. Але ці правила не для сербських вбивць, які отримали накази від Караджича та Младича вбивати мирних людей. І вони це робили.
Відбулися перемовини. Сербське командування повідомило, що війська НАТО бомблять сербські військові бази, тому ми маємо без стрілянини здати зброю і вони відвезуть нас у безпечне місце. Командир роти доповів комбату та вів перемовини з сербами.
Представник сербського командування вимагав від командира терміново здати зброю та не чинити опір. І хоча сили сербів переважали майже вдесятеро, але остаточне рішення було – не здавати зброю, а зібратися разом в одне місце і триматися.
Коли командир почав віддавати наказ не здавати зброю, серби цього не очікували й кинулися до нього. Але навіть вчотирьох не могли нічого зробити й тоді в хід пішла зброя. Один із сербських військових приставив підполковнику Володимиру Крючкову до скроні пістолет. Ще б секунда й пролунав постріл, але один із українських військових, хоробрий старшина Дворовий В’ячеслав кинувся на допомогу командиру і вибив пістолет із рук серба. Після чого між українцями та сербами відбулася бійка. По нас відкрили вогонь чергами. Командира та Дворового зв’язали й відправили до сербської тюрми. Командир батальйону по радіозв’язку категорично наказав не чинити опір, щоб не було жертв.
Наступного дня вранці, нас вивезли до міста Баня Лука в колишні казарми перебудовані під тюрму. Все відбувалося на території в’язниці, на плацу. Серби повідомили нам, що ми військовополонені та маємо виконувати їх накази. Наказали здати особисті речі, та розбитися на групи по троє осіб. Командир роти Крючков із травмою руки був поруч з нами й наказав не виконувати вимоги, бо вони вбивці й порушили всі правила ООН. Ми почали навпаки гуртуватися і знову між нами та сербами відбулася бійка. Над головами почали стріляли, а потім на нас цькували собак.
І знову сербський офіцер приставив до голови командира зброю і сказав, що вб’є, але Крючков закликав виконувати його накази й щоб на групи ніхто не ділився. Сербів здивувала мужність та незламність нашого командира. Мабуть, це нас і врятувало.
Він завжди був з солдатами та піклувався про них. Одного разу, проявивши ініціативу та хоробрість, разом зі старшиною В.Федосєєвим, вони влаштували втечу з полону, щоб дати хоч якусь інформацію командуванню в Київ в МО. Їм це вдалося.
Вночі вони дійшли до якогось сербського хутора і хитрістю командиру вдалося зателефонувати в Київ до чергового МО зі звичайного телефону і швидко пояснити, скільки нас і де ми знаходимось. А потім Крючков та Федосєєв знову повернулися назад в полон до своїх підлеглих, щоб в смертельній небезпеці бути поруч з нами.
Серби вже підняли тривогу та почали шукати, а вони самі повернулися. Сербський офіцер стояв, як паралізований, і не міг повірити своїм очам!
Після цього командира засудили до розстрілу, але з поваги до його мужності – не вбили.
Перед розстрілом один серб сказав йому:
«Ти створюєш нам багато проблем і нам краще тебе розстріляти»
А командир відповів:
«Я – український офіцер і помру заради миру, а як помрете ви? Подумайте! Ви помрете, як вбивці свого народу з ганьбою!».
Справжня людина, справжній командир, справжній патріот!
Йому особисто дякував командувач сухопутних військ генерал-полковник Василь Собков. Бо тільки завдяки йому вдалося зберегти 28 життів.
Засновник української розвідки генерал-лейтенант Олександр Скіпальський особисто подякував командиру Крючкову та сказав дослівно:
«Більше б таких офіцерів сюди посилати».
Серед його відзнак – орден «Богдана Хмельницького III ступеня, «Знак пошани», нагорода ООН та інші медалі, подяка від заступника начальника генштабу ЗСУ генерал-лейтенанта Георгія Панкратова, від командувача сектору «Північ» полковника Мокринця, замкома сектора «Сараєво», Героя України, полковника Верхогляда, комбата полковника Мовчанюка. Та головна подяка – від нас всіх, його підлеглих!
У 2014 році Володимир Крючков отримав звання полковника.
У 2022 році, не дивлячись на свій вік та травму ноги він, кульгаючи, кілька разів був в ТЦК Кропивницького, в районних ТЦК, в ТРО, де казали:
«У вас гарний досвід та знання, але через вік та стан здоров’я… почекайте!».
А потім він один із перших вступив до добровольчого формування територіальної Кропивницького, щоб допомагати в захисті своєї Батьківщини.
Він написав Програму бойової підготовки добровольчого підрозділу та проводив з добровольцями заняття по вогневій підготовці, тактиці, топографії, засобам безпеки та інше. Він віддає весь свій досвід та знання для перемоги, а також робив і робить свій внесок в розвиток ветеранського руху та патріотичного виховання молоді.
Полковник Крючков Володимир Миколайович – це зразок мужності, стійкості та незламності для всього контингенту миротворчих сил ООН та Збройних сил України.
Підлеглі з його роти й зараз в перших рядах захищають Україну від російської агресії й кожен висловлює йому слова подяки за навчання, яке знадобилося в цей важкий для нашої країни час.
Кіровоградщина повинна знати та пишатися такими її офіцерами-командирами.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: