У продовження серії інтерв’ю в рамках авторського проекту «Каденція», присвяченого міській раді Кропивницького сьомого скликання, «Без купюр» публікує другу частину розмови з головою фракції ВО «Батьківщина» Олександром Цертієм. У першій частині інтерв’ю, представленому не лише в текстовому, а й у відеоформаті, ми спілкувалися про проблеми центрального опалення, шкоду і користь МАФів, як зберегти зелені зони від забудови, зокрема Лісопаркову, хто який вплив має в міській раді та чи можна бути ефективним в опозиції.
В другій частині інтерв’ю говоримо про те, чим запам’ятається нинішня каденція міської ради, що важливого зроблено, а що ні та про особисте – чи заважає політика бізнесу і навпаки, чи позначилася конкуренція на парламентських виборах на дружбі з Олександром Горбуновим, про “мерські” амбіції , як у 18 років прийшов у бізнес і виклики самому собі…
– Переформулюю питання, що стосується досягнень і того, що не зробила міська рада нинішнього скликання. Можете виділити реалізовані міською владою проєкти, завдяки яким її запам’ятають жителі Кропивницького? Чи, можливо, якісь рішення, що навпаки, на вашу думку, завдали шкоди місту і громаді? Що слід було б зробити?
– Серед позитивних моментів, реалізованих на рівні нашого місцевого самоврядування, це все-таки вирішення, хоча б частково, транспортних проблем. Тому що ситуація була дуже гострою. Я пам’ятаю, як приватні перевізники вимагали підвищення тарифу і погрожували страйками. І ми розуміли, що це може обернутись транспортним колапсом для цілого міста. Але завдяки закупівлі комунального транспорту – тролейбусів, автобусів – хоча б частково ця проблема була вирішена. І вже сьогодні місто не буде заручником якихось приватних компаній, монополістів. Так, комунального транспорту не вистачає, щоб закрити всі маршрути, але принаймні транспортного колапсу вже не буде. Тому це величезний плюс, це позитив, про який треба говорити. Важливу роль у цьому процесі зіграв міський голова Андрій Райкович – тут треба віддати йому належне, тому що він активно лобіював це питання, сприяв поверненню в комунальну власність транспортного підприємства, яке колись було передано в оренду. Я людина об’єктивна, тож називаю речі своїми іменами.
Так само проєкт “Арка”. Я вважаю його одним із глобальних проєктів. Так, він виявився дороговартісним, але суттєво розвантажив транспортне сполучення з Новомиколаївкою.
Зрозуміло, що такі великі інфраструктурні проєкти вимагають значного фінансування. А зараз найбільша проблема – це брак коштів. Тому що після децентралізації, яку представляють виключно як успішну реформу, що забезпечить додаткові надходження до місцевих бюджетів, ми сьогодні фактично стали заручниками. Бо стало більше не тільки надходжень до бюджету, а й видатків. Якщо держава раніше повністю опікувалася такими стратегічними галузями як освіта і охорона здоров’я, то зараз їх фінансування поступово перекладають на утримання місцевих бюджетів. Тож замість того, щоб фінансувати якісь інфраструктурні проєкти, щоб спрямовувати кошти у сферу житлово-комунального господарства, благоустрою, ми спрямовуємо їх, щоб закрити захищені статті по освіті, по медицині, дати зарплату медикам, вчителям. І, чесно кажучи, це питання стоїть вже дуже гостро. Найболючіше і найприкріше те, що держава каже, що в нас на місцевому рівні є гроші, а якщо не вистачає на зарплати вчителям, то оптимізовуйте школи. В розумінні посадовців “оптимізувати” – це скоротити вчителів, зробити так, щоб у всіх класах було по 34 учня. А якщо ви не хочете цього робити, не хочете скорочувати школи, вчителів, то самі шукайте ресурси. Або скорочуйте групи продовженого дня, або скорочуйте поділ класів на групи. І ми опиняємося заручниками такого підходу, таких процесів, коли фактично маємо обирати між освітою, медициною, де постійно бракує грошей, й інфраструктурними проєктами, спрямованими на розвиток міста.
Якщо говорити про те, чого не зроблено нинішньою міською владою, не зупинятимуся на якихось конкретних рішеннях і не повторюватимуся про МАФи й земельні дерибани, говоритиму про глобальні речі.
Найбільша невирішена проблема – це все ж таки система теплопостачання. Вона настільки багато висмоктує коштів із гаманців жителів міста і з бюджету, що мені навіть важко вам передати, наскільки ситуація є поганою в цьому плані. Тому що щороку ми надаємо фінансову допомогу нашому комунальному підприємству “Теплоенергетик”. Тепер уже надаватимемо, як я розумію, ще й “Кіровоградтеплу”. Всі знають, що ці гроші використовуються абсолютно неефективно, непрозоро.
Про це дуже багато говорили і депутати, і активісти, і громадськість. Тому що навіть при найвищому тарифі в Україні й дотаціях, все одно існує велика заборгованість за спожитий газ. Тому, як на мене, треба було всі ці роки вирішувати саме питання з теплопостачанням. Тому що колись воно постане дуже гостро. І треба розуміти, що його не вдасться вирішити за пів року, рік, чи навіть за два. Чим раніше ми почнемо модернізувати цю систему шляхом встановлення локальних котелень, шляхом переведення багатоквартирних будинків на автономне опалення, тим швидше вирішимо цю проблему в цілому. Але часу практично не залишилося. Цей рік буде останнім для міської ради 7-го скликання. І можна констатувати той факт, що це питання не зрушило з мертвої точки.
Ще в нас великі втрати бюджетних коштів через те, що ми асфальтуємо дороги, тротуари, робимо якийсь елементарний благоустрій у місті, а потім в опалювальний сезон починаємо все розривати. Це стосується не лише мереж теплопостачання, а й нашого водогону – та сама проблема. У нас усе місто зараз тече, усі труби в дірках, і водоканал, хоч і обласне підприємство, не встигає їх латати. І ситуація загострюється й поглиблюється. Навіть не з кожним роком, а щомісяця. У мене на окрузі через пориви по 2-3 дні тече вода. Дійшло до того, що я як депутат змушений телефонувати у водоканал, благати приїхати. Там відповідають, що знають про порив, але у них не вистачає бригад, щоб відремонтувати. Я їм пояснюю: якщо ви не зробите це негайно, то ми втратимо асфальтове покриття на сусідній вулиці.
– І до всього іншого – втрати води закладаються в тариф…
– Так, за цю воду знову ж таки платять наші жителі. Й ці потоки, ці річки, що течуть нашими вулицями, руйнують усе те, куди вклали бюджетні гроші – і асфальт, і тротуари, і пішохідні доріжки. А потім ми розводимо руками, чому в нас погані дороги. А скільки разів їх переривають після того, як капітально заасфальтують?
– Давайте перейдемо від загальноміських питань до особистого. Розкажіть про себе. Мені, наприклад, здалося, що ви у місцевій політиці розчарувалися, але те, що балотувалися на виборах до Верховної Ради, говорить про те, що в цілому в політиці – ні.
– Я не розчарувався. Просто не досяг ще того успіху, про який мрію. Тобто тієї мети, яку я поставив перед собою. І ця мета не полягає в тому, щоб отримати якийсь статус чи посаду.
– Ви хочете бути більш ефективним?
– Я хочу довести, що депутат навіть місцевого рівня чи посадова особа може бути ефективною. І взагалі треба власними зусиллями показувати приклад іншим. У нас, на превеликий жаль, поки що немає такого прикладу на місцевому рівні, щоб можна було захоплюватися й пишатись. Дуже хотілося б показати результат в інтересах територіальної громади. Це дуже тернистий довгий шлях, але я до нього абсолютно готовий. У мене ніколи не буває такого розчарування, щоб я опустив руки і сказав, що не вийшло, що все пропало. Бо я людина самодостатня. З 18 років я займаюся власною підприємницькою справою. І в бізнесі, я вважаю, що досяг успіху. Власне, це й дозволило мені перейти на іншу сходинку, витрачати більше власного часу на політику в тому числі. Мій шлях у бізнесі теж був дуже непростий, шлях хлопця, який жив у незаможній, я вважаю, родині. Все, звісно, відносно. Ми не голодували, їсти було що, але статків – ні…
– Тобто стартового майданчика не було?
– Але було величезне бажання. І я йшов до свого успіху, абсолютно чітко розуміючи, що маю мету, і що будуть серйозні випробування. Взагалі, все життя, – це злети і падіння. Ти ніколи не знаєш, чого буде більше. Єдине, що ти точно знаєш, що вміння долати ці перешкоди ще не гарантує тобі більшу кількість злетів або їх висоту. Але гарантує те, що в тебе не буде болісних падінь. І це треба пам’ятати. Подолання перешкод – це ще не синонім успіху, для мене це відчуття того, що я чогось можу досягати в житті.
– Засмутилися через результати парламентських виборів, конкретно своїм результатом, чи ви вважаєте його пристойним?
– Ну, я думаю, що всі кандидати засмутилися через результат, крім одного – нинішнього народного депутата. Ну, це завжди так, переможець – завжди один. Але для мене, скажу відверто, він був абсолютно очікуваним. Я розумів, що перемогти за тієї політичної ситуації не вдасться нікому, крім одного представника – від провладної вже на той момент політичної сили. Однак я йшов до людей і намагався їх переконати, я спілкувався з ними, я уважно слухав їхні побажання, їхні пропозиції, їхнє бачення процесів. Я намагався інколи вступати в дискусії, щоб краще зрозуміти потреби на побутовому рівні. Хоча я й так дуже часто спілкуюся зі своїми виборцями й можу сказати, що проблеми на Новій Балашівці такі ж, як і в мешканців центральної частини міста чи на Кущівці, Ковалівці, в інших мікрорайонах. Але це дає усвідомлення того, що насправді потрібно нашим людям, їхні приорітети. На превеликий жаль, не завжди мені вони подобалися, я кажу це абсолютно відверто. Мене засмучувало, коли проблеми, наприклад, назви нашого міста превалювали над іншими. Але це треба враховувати, якщо ти йдеш в якісь органи, на якусь виборну посаду, щоб бути їхнім представником, ти абсолютно чітко маєш усвідомлювати, чого вони взагалі прагнуть, чого очікують від тебе. Я завжди розказую їм про те, що, на мою думку, треба було б зробити в першу, в другу, в третю чергу, щоб саме системно, глобально вирішити проблему. Тому що я не прихильник латання дірок, на будь-якому рівні. Я прихильник того, що проблема має вирішуватися комплексно, щоб про цю проблему можна було забути принаймні на 10 років і не повертатися до неї. Так, це складно, це не завжди просто зробити, але іншого шляху немає.
– Олександр Дануца, який врешті став народним депутатом, балотувався разом зі своїм товаришем Костянтином Яринічем. Я не знаю, чи це позначилося на їхній дружбі, але, наскільки я пам’ятаю, ви товаришуєте з Олександром Горбуновим… Цікаво, чи позначилося на ваших дружніх стосунках те, що ви були конкурентами на виборах?
– Так, позначилося. Був момент, коли він не сприймав мою позицію. Але я – незалежна людина. І я намагався завжди донести свою позицію і до політичних лідерів, яких я поважаю, і до моїх партнерів у різних сферах, і взагалі до тих людей, які мене оточують. У мене є певні життєві принципи, які я ніколи не порушую. Тому моє ставлення до Олександра Горбунова не змінилося, я сподіваюся, що його ставлення до мене теж. Але були моменти, коли він відверто ображався на мене. В чомусь я його розумію, я розумію, що він розраховував на перемогу. Хоча й соціологія, й інше вказували про те, що перемогти за тієї конфігурації було неможливо. Дива не сталося, але я сподіваюся, що “і це мине”, як казав один відомий філософ. Усе буде нормально, життя триває. Якщо активні люди, з потенціалом, які мають досвід, бажання, можуть щось зробити на цьому рівні, – це треба вітати. І я завжди таким людям тиснутиму руку, завжди допомагатиму, ніколи не ставитиму підніжки. Тому що я живу в цьому місті, я хочу жити тут і далі. Це правда.
У мене було багато можливостей переїхати в інше місто і навіть за кордон. Я залишився тут і дуже хотів би, щоб мої діти так само тут залишилися. Але не через батьківський примус, я не тиснутиму на них у плані вибору, я хочу, щоб вони цей вибір зробили свідомо. А для цього нам треба дуже серйозно попрацювати, щоб і наші діти залишилися тут, щоб наше місто залишилося обласним центром, а не стало райцентром. Тому що є багато передумов, які, на превеликий жаль, можуть призвести до того, що в рамках якоїсь територіально-адміністративної реформи ми втратимо статус. Адже по багатьох показниках на сьогоднішній день вже не відповідаємо вимогам обласного центру. Це й інвестиції, це і розвиток нашої інфраструктури, і найголовніший показник – чисельність населення. Тому ще є мінус у тому, що місто втратило великий шанс об’єднатися з територіальними громадами довкола нього. У нас немає території. Куди ми будемо розвиватися? Ось, чому об’єднання з селищем Новим – це позитивний крок, про який варто говорити. Головне, щоб він мав результат, щоб ми дійсно долучили селище Нове до нашого міста і дали в подальшому потенціал для розвитку й при цьому розширили наші території й можливості.
– Ще раз випробуєте свої товариські стосунки з Горбуновим на найближчих місцевих виборах? Багато хто вважає, що у вас є «мерські» амбіції і, можливо, в нього також.
– Так, а я цього не приховував. Насправді, навіть під час спілкування з моїми виборцями на Новій Балашівці я казав про це, коли вони запитували. Я запевнив, що у мене не просто збереглися такі амбіції, що в мене є величезне бажання все-таки щось змінити в цьому місті. І це є щирою правдою, тому що я – патріот Кропивницького.
Незалежно від того, яка назва, яка буде ситуація в нашій державі, я б хотів, щоб наше місто мало гарні перспективи для розвитку. Я хотів би, щоб тут створювалися підприємства, а не розташовувалися МАФи, потворні халабуди. Тому що економічна складова є надто важливою для будь-якого міста. Якщо ми не маємо тут промисловості, якихось технологій сучасних для того, щоб забезпечувати і створювати високотехнологічну продукцію і створювати нові робочі місця – у нас немає майбутнього.
Наші жителі сьогодні змушені виїжджати в інші країни, в інші міста в пошуках роботи, щоб прогодувати своїх дітей, свої сім’ї. Саме на цьому питанні я акцентував свою увагу під час парламентських виборів, тому що можливості на рівні нашого законодавчого органу зовсім інші. І ось на цьому рівні можна було якраз ефективно вирішити питання економічного розвитку Кропивницького для того, щоб ми могли залучити сюди інвестиції, щоб тут створювалися робочі місця, будувалися підприємства, були якісь перспективи розширення міста.
– Я колись запитувала у колишнього голови обласної державної адміністрації Сергія Кузьменка, що його, успішного бізнесмена, спонукало йти в політику. Він розповів про свої благі наміри і що політика, насправді, йому заважає вести бізнес. Однак, як відомо, найдовше керував областю. А вам політика не заважає вести бізнес?
– На якомусь етапі розвитку власної справи успіх полягає в тому, щоб правильно делегувати повноваження. Звісно, ти можеш на підприємстві робити всі справи сам, навіть прибирати приміщення. Але це буде вкрай неефективно. Треба вміти делегувати повноваження, ставити правильні завдання й вимагати виконання. Оце в принципі завдання засновника або власника підприємства. Я цей етап пройшов разом із моїм партнером давно. І наш бренд «Металобаза “Альянс”» розвивається без мого втручання як керівника. Тому що фізично я просто не можу все контролювати. Але є відповідальні люди, які відповідають кожен за свій процес, за свій напрямок, звітують про виконання. І саме розподіл відповідальності дає можливість тобі отримати більше вільного часу. І тут ти вже вирішуєш, що з ним робити. Можеш більше уваги приділяти своїй сім’ї, більше відпочивати, займатися саморозвитком. А можеш піти в політику. Мені на якомусь етапі мого життя дуже захотілося спробувати себе в політиці, щоб так само досягти успіху, як у бізнесі.
– Любите робити виклики самому собі?
– Люблю. І все моє життя – це виклики. Були такі ситуації, коли мені казали, що цього зробити неможливо, цього неможливо досягти, ти ще до цього недоріс і не готовий. В підлітковому віці думав, що успішні люди обов’язково мають бути геніями як Білл Гейтс, Стів Джобс. А потім зрозумів, що ці геніальні люди такими себе насправді не вважали. Вони просто йшли до своєї мети через труднощі, випробування і, врешті-решт, досягали результату. Це важливо усвідомити будь-якій молодій людині.
Отже, підсумовуючи сказане, я вирішив свій вільний час витратити на політику. Не завжди це подобалося і подобається моїй сім’ї. І моїй дружині, скажу відверто. Але все ж таки я пройду цей шлях, і вірю, що досягну успіху, досягну результату. І це буде позитивом насамперед для нашого міста і в тому числі для нашої сім’ї, яка хоче тут планувати своє майбутнє. Ми не хочемо виїжджати до іншої країни, в інше місто.
І ЧАСТИНА ІНТЕРВ’Ю
Олександр Цертій: Я поки що не вважаю себе успішним депутатом. ВІДЕО
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: