Вона помітна, професійна, успішна, небайдужа і з тих, кому вдається жити й встигати за кількох людей. Депутатка, бізнес-леді, громадська діячка і наставниця для представників бізнесу. Неодноразово доводила на різних етапах своєї кар’єри, що не належить до тих жінок, про яких кажуть, що її місце на кухні. Зокрема, зуміла стати однією з кращих серед керівників регіональних банківських установ. Як їй все вдається, про професійне й особисте, хто є прикладом і надихає, про вміння формувати команду і роль керівника, гендерні стереотипи і як бути успішною “не працюючи” – говорили з гостею програми про жінок лідерок “Жіноча справа” – Ольгою Ковальовою-Алокілі.
– Наталю, дякую за запрошення. І оскільки рубрика ваша все-таки про бізнес, то варто сказати, що я вже багато років є підприємицею, співвласницею і директоркою компанії “Хаб Кайдзен”. Також очолюю громадську організацію Спілка підприємців малого та середнього підприємництва в Кіровоградській області. І з жовтня минулого року відкрили з партнером міжнародну бізнес-спільноту “Board” в Кропивницькому.
МІЙ БАТЬКО ДЛЯ МЕНЕ ВЗІРЕЦЬ
– А розкажіть про себе те, що не зустрічається в соціальних мережах і в ЗМІ, трішки про особисте. Ви кропивничанка родом із Олександрії?
– Можна й так сказати, але народилася я насправді в Житомирській області. Звідти родом моя мама. А тато приїхав туди працювати після вишу, там вони познайомилися. Через деякий час з’явилася я. Коли мені було трішки більше року, сім’я переїхала на Батьківщину тата, в Олександрію. Де й минуло моє дитинство. А вже коли прийшов час вступати до вишу, то приїхала в тодішній Кіровоград.
В нашій родині троє дітей. Я середня. В мене є старша сестра і молодший брат.
В мене є характер, принципи, але я ні з ким не воюю. Я ставлю запитання і це нормально. Добиваюся відповідей і результату.
– А як ці принципи формувалися? Розкажіть трішки, можливо, про якісь такі віхи вашого життя, які допомогли вам у становленні.
– Своїм вихованням і формуванням як особистості я завдячую своїм батькам, особливо татові. Взагалі дуже ним пишаюся, бо в нього кілька вищих освіт і він абсолютно чесна, принципова людина. Мама навіть колись казала: “Тобі треба було десь народитися за кордоном, бо це там цінується, а не тут”. На що батько завжди відповідав: “Я на роботі вмію виконувати якісно свої посадові обов’язки і отримувати заробітну плату, а не щось придумувати”. Слово “придумувати”, як ви розумієте, дуже дипломатичне. Тоді були такі часи, коли всі щось “придумували” і якось “крутилися”.
Мій батько для мене взірець. Тому що він завжди говорить виключно правду, дивлячись всім в очі. Гордо, достойно себе завжди поводить, не заграє ні з ким, не дивлячись на посади. І мені це з дитинства не те що подобалось, я багато рис від нього перейняла.
А у мами є така дипломатичність, м’якість, як у жінки. І це те, що я взяла від неї. Тому, гадаю, що тим, якою я є сьогодні, завдячую генетиці, вихованню й прикладу мого батька і моєї сім’ї.
– Ви відчуваєте себе сильною жінкою?
– Однозначно відчуваю. Я відчуваю навіть, що не користуюся всім тим потенціалом, який насправді в мене є. І знову таки, не в останню чергу, це від батька. Бо в мене перед очима було купа таких його прекрасних вчинків. Наче минуло багато років, а вони слугують для мене прикладом і допомагають тримати спину прямо. По-іншому не можеш, коли розумієш, якого ти роду.
Мій дід, до слова, пройшов німецькі табори. В нього був вибір – повернутися в Радянський Союз на Батьківщину, в рідне село, чи все ж таки дослухатися до порад союзників і залишитися за кордоном. Бо ті, хто побував у німецьких таборах, потім потрапляли в так звані фільтраційні табори в Радянському Союзі. Та дід сказав: “Ні, я хочу до рідного села”. Але спочатку поїхав потягом у фільтраційні табори і кілька років там тяжко працював. А коли повернувся, буквально через кілька місяців вийшла нова постанова партії про те, що хто не служив в радянській армії, має поїхати на відбудову вузькоколійки, Баму і так далі. Ви пам’ятаєте це з історії. В німецький полон він потрапив у 17 років. Тож після нього і фільтраційного табору знову йому довелося їхати і тяжко працювати. І уявіть – перемога в 1945-му, а мій дід тільки в 1951 році повернувся в рідне село. Через шість років.
Але яким я пам’ятаю? Вдячним, люблячим, м’яким, який, здається, все розуміє в цьому житті й цінує кожну хвилину. Я пам’ятаю з дитинства його погляд на шматочок білого хліба. Він дивився на нього з такою любов’ю і казав, що ніколи не думав, що доживе до того часу, коли зможе вдосталь наїстися білого хлібу. А цей момент настав.
Багато можу про бабусю про свою розповісти, яка теж пережила голодовку, яка цінувала все, що є, бережливо ставилася до їжі, до продуктів. В нас в родині все доїдали. Я теж це роблю.
Мій прадід – це та людина, яка мала три місяці освіти, але будував будинки, млини, криниці. Його мама заплатила одній освіченій людині в селі, розрахувавшись чобітьми, щоб із ним взимку займатися. Він багато чого побудував у селі, але радянська влада його розкуркулила. Тобто я багато знаю про своїх пращурів. І повірте, це дає мені відчуття такого фундаменту. Бо я розумію, яка кров тече в моїх жилах. І тому я щаслива, вільна, незалежна особистість.
НА ВИПУСКНОМУ ВЕЧОРІ МІЙ КЛАСНИЙ КЕРІВНИК НАЗВАВ МЕНЕ МАРГАРЕТ ТЕТЧЕР
– Які особистості, якщо вже говорити про це, окрім ваших рідних, вас надихають. Можливо, теж якісь жінки-лідерки?
– Якщо говорити про жінок, то я з дитинства захоплювалася Маргарет Тетчер. Батько теж наводив багато прикладів, пов’язаних із нею. І я вивчала її біографію і захоплювалася нею ще зі школи. Вона виглядала достатньо жіночно, але приймала рішення достатньо жорсткі, непопулярні й сміливі. І я ще з дитинства якось асоціювала себе з нею. І до речі, на випускному вечорі мій класний керівник назвав мене Маргарет Тетчер. Я запам’ятала як він сказав: “Ну що, Маргарет Тетчер, як же тепер я буду без тебе?” Бо я була командиром 11 класу. Багато в чому доводилося допомагати йому з однокласниками.
Чому Маргарет Тетчер? Бо це перша жінка Прем’єр-міністерка Великої Британії, яка достатньо довго обіймала цю посаду і зробила дійсно революційні речі. Мене взагалі захоплює все, що роблять вперше. Ще один для мене приклад – Мадлен Олбрайт.
– Любите першопрохіців?
– Так, дуже люблю. Завжди захоплююся першопрохідцями. Мадлен Олбрайт була першою Держсекретаркою Сполучених Штатів Америки. Це теж було так проривно. Вона виглядала теж достатньо жіночно, але мала свій характер, свій стиль, іноді допускала жорсткі й категоричні висловлювання.
Якщо говорити про сучасних і місцевих жінок, то скажу відверто, що я захоплююся нашими кропивничанками, які започаткували проєкт “Баба Єлька” – Інна Тільнова і Світлана Буланова.
Я завжди кажу, що всі зміни роблять люди і від їхнього рішення залежить, як буде йти розвиток території, країни і взагалі людства. І нехай ці кроки на початку здаються такі, знаєте, як регіональні, але проєкт “Баба Єлька” надихає й інші громади, інші території робити щось подібне, бути сміливішими і не відчувати, що я маленький, я ні на що не здатний, не можу вплинути на розвиток своєї території. Ні, це неправда. Кожен із нас має величезний потенціал. Нам треба тільки віра в себе. Ну і діяти, звісно.
Я всім менторам, які потрапляють вперше до Кропивницького, завжди замовляю екскурсію містом для того, щоб створити оцей вау-ефект про нашу територію. Багато хто з них ніколи тут не був й нічого не знає. Я завжди кажу: “Це супер, бо ви тоді дізнаєтеся і отримуєте оце незабутнє враження”.
– І які враження? Ділилися із вами?
– Завжди. Це для них дійсно відкриття. Вони ніколи не задумувалися, що в центрі України є таке непізнане місто, в якому вони ніколи не були, а проїжджали тільки повз. Ніколи їм на думку не спадало тут зупинитися. Тепер же вони дізналися і про наш Театр корифеїв, і про єдиний на планеті Земля Музей української хореографії, і про те, що в Москві трамвай з’явився тільки через два роки після того, як його запустили в нашому місті. Що в 1994 році тут знайшли найбільшу в Європі дуже дорогу приватну антикварну колекцію. Насправді вона – безцінна.
– Це ви про колекцію Ільїна? Так.
– І ось, коли вони чують всі ці факти, коли вони ідуть нашою Театральною вулицею, бачать цю архітектуру, чують розповідь про місто від краєзнавиці Оксани Гончарової, то вау-ефект забезпечений. І вони точно знають, що ще не раз приїдуть до Кропивницького. Повірте, коли вони повертаються в свої міста, то говорять про наше. Багато менторів у нас були і вони між собою спілкуються. Кажуть: “Ми до вас точно приїдемо, тільки з вас екскурсія”.
Тому дуже важливо знати і своє коріння, й історію міста.
У нас в родині є така традиція – багато спілкуватися за родинним столом. Батько розповідає свої дитячі спогади про
прадіда, про прабабусю. І тут немає дрібниць. От, уявіть собі, що я можу відчувати, коли, дізнаюся, що коли тато працював інженером на шахті, він єдиний у нашому шахтарському місті виписував спеціалізований журнал про гірничу справу. Йому про це сказали на пошті. Вони не знали, хто такий цей Бобошко, але запам’ятали прізвище, бо раз на місяць отримували один екземпляр.
Це про нього говорить, що коли він чимось займається, то глибоко, професійно. Батько дуже бережно ставився до книжок. Він завжди їх скуповував. Мама казала в 90-ті роки: “Куди ж ти вже купуєш ці книжки?”. Вона в мене дуже фінансово грамотно все планувала. Ну, бо троє дітей в сім’ї. Зрозуміло, що коштів не вистачало. Але батько завжди просив все ж таки виділити гроші на книги. У нас їх дуже багато.
ДЯКУЮ ТОБІ ЗА ЦЕ ЗАДОВОЛЕННЯ СПОСТЕРІГАТИ, ЯКА ТИ ОСОБИСТІСТЬ
– Знаходите час читати? Як ви його викроюєте, враховуючи ваш такий щільний графік і скільки видів діяльності ви ведете?
– На жаль, я читаю менше, ніж мені хотілося б. Але я тішуся, бо моя донька читає дуже багато. І це для мене прямо, знаєте, втіха материнська. Тому, доні, я своїй весь час скажу: “Дякую тобі за це задоволення спостерігати, яка ти особистість”.
Читаю перед сном, інколи зранку. Коли зовсім немає часу, то читаю притчі. У мене така є велика книжка. І прочитавши там буквально пів сторінки, приходить розуміння, яка глибина закладена в змісті. Часто спілкуючись з кимось цитую, щоб швидко пояснити, що хочу сказати.
– От, розкажіть про свою доньку. Ви писали, що пишаєтеся нею.
– В мене вона дуже мудра і глибока. Так, я називаю людей, які зрозуміли головне. Не знаю і дивуюся звідки. Сьогодні їй вже 21 рік, але мудрою вона була, як на мене, завжди. Якось в дитинстві, коли я прибирала в її кімнаті, побачила її план – як дістати кішку з-під дивану. Вона намалювала диван, записала розміри і план А – взяти нитку190 см і водити нею за диваном. План Б… і більш нічого не було написано. Я покликала її і запитую: “Ангеліна, що це таке?”. Вона каже: “То Сюзана наша забігла за диван і я думала, як же її дістати. І тому почала планувати”. Я здивувалася: “Як ти можеш такі довгі цифри писати? Ти ж таких цифр не знаєш”. А вона каже: “Я взяла лінійку і на калькуляторі додавала їх. Оця цифра в мене вийшла на калькуляторі. Це довжина дивана. Написала план А і пішла перевіряти. Це спрацювало. Тому план Б не знадобився”. Я розплакалася і кажу: “Донечко, я тобі дуже дякую, тому що якщо ти в 7 років для того, щоб дістати кішку з-за дивану, пишеш план, то я спокійна за твоє майбутнє”. І це дійсно правда. Дуже часто кажу їй: “Дякую за мій материнський спокій”. Тому що в мене немає приводу хвилюватися за цю особистість. Вона в мене Фройда прочитала в оригіналі. Тому що, коли ти хочеш розібратися в багатьох питаннях, то, перш за все, потрібно розібратися в собі.
– Коли ви розберетеся в собі, то повірте – розбиратиметеся в усьому. І взагалі, щодо мене, то, мабуть, найцікавішим, чим я
в житті захоплена, це пізнання себе і свого сприйняття цього світу. Тому що я спостерігаю за собою й аналізую свої відчуття, спілкуючись з різними людьми, в різних ситуаціях. І, повірте, внутрішній голос ніколи не підведе. Мозок так, а внутрішній голос – ні. Тому слухайте себе.
“BOARD КРОПИВНИЦЬКИЙ” ОБ’ЄДНУЄ БЛИЗЬКО 70 ВЛАСНИКІВ МІСЦЕВОГО БІЗНЕСУ
– Давайте повернемося до планування. Як довго ви планували об’єднати підприємців не тільки Кропивницького, а й області на основі бізнес-спільноти “Board” і в чому відмінність між нею і обласною спілкою підприємців, яку ви очолюєте?
– Насправді я це не планувала. Так все склалося, бо так мало бути. Кілька років тому Надутенко Олена Валентинівна звернулася до мене і запропонувала очолити замість неї спілку. Члени спілки підтримали це рішення, і так я її очолила. Але тут рівень запитів не такий високий, як у деяких власників бізнесу, які відчувають потребу гуртуватися в якесь ком’юніті для обміну досвідом, для win-win партнерства. На тому рівні, який цікавить керівників із колективами там 5, 10, 50 працівників, а інколи й 100, спілка не дуже може допомогти. Тут треба залучати експертів вищого рівня, яких інколи навіть немає в нашому місті, їх треба шукати в інших. І тому виникла ідея створити в Кропивницькому таке ком’юніті серед власників уже більшого бізнесу, для обміну досвідом із іншими регіонами і навіть країнами. “Board” – це міжнародна спільноту номер один в Україні. Вона вже кілька років поспіль посідає таке місце за рейтингами. Я сказала, що сама точно цього не робитиму, але можемо зробити свою спільному разом. І власники бізнесу висловили таке бажання. І тому ми з партнером створили осередок “Board” у Кропивницькому. Зараз він об’єднує близько 70 власників місцевого бізнесу.
– Ви сказали про рівень запитів. Можете назвати, що зараз цікавить підприємців, що їх хвилює, що важливо для розвитку успішного бізнесу?
– Зрозуміло, якщо ми говоримо про успішного підприємця, то він хоче завжди зростати. Немає такого, який скаже: “Все, я більше не хочу масштабуватися, я вже не хочу нових ринків, нових продуктів і так далі”. Так не працює. Успішний підприємець, тому
й успішний, що він завжди розвивається. Бо ринок швидко змінюється. Тому запити найчастіше стосуються нових ринків, в тому числі за кордоном, а також експорту, нових напрямків, які можна було би розвивати. Як збільшити кількість клієнтів, продажів, як впоратися з кадровими проблемами і так далі.
Наведу приклад. Власниця пекарні каже: “Я могла б масштабуватися, відкривати хоч 50 пекарень по всій Україні, але де я
візьму пекарів?”. І очевидно, що не з’явиться стільки пекарів, бо їх немає. І тому експерт порадив розписати всі виробничі процеси на дрібніші, описати якісно, скласти детальний портрет потенційного працівника. Завдяки прописаним всім процесам людина через тиждень пектиме хліб. От, в Макдональдсі теж всі процеси прописані, тому ти приходиш на роботу, помив ось так руки, одягнув ось так форму, взяв мірною ложкою туди засипав цього, цього, цього, цього, натиснув оцю кнопку. Все.
– І допомогло це підприємиці?
– Так. Cьогодні ми бачимо, що масштабуються деякі мережі достатньо швидко, інші вимирають. Що відрізняє одних від інших? Вони ж працюють в однакових умовах? Чомусь в одних кадри знаходяться, в інших ні. Тому що це все питання до організації бізнес-процесів. Сьогодні бізнес вже працює по-іншому, по-новому. Навіть по закладах громадського харчування видно різницю. Хто системно працює і де все тримається на власнику, де він забезпечує багато процесів самостійно, контролює чи бере безпосередньо в них участь. Ну, це як тушіння пожеж. Якийсь товар не поставили, щось зіпсувалося, прийшла перевірка – і збиваються всі процеси, бо вони тримаються на одній людині.
– То що ви порадили б власникам бізнесу – не зав’язувати все на собі? Я правильно розумію?
ЗАРАЗ ЧАС ВІДКРИТИХ СИСТЕМ, ВІДКРИТИХ БІЗНЕСІВ
– Я порадила б вивчати досвід успішніших за них власників бізнесу, систематизувати, автоматизувати свої процеси і постійно
навчатися й розвиватися. На місці стояти категорично не можна, тому що зараз час відкритих систем, відкритих бізнесів. Я вам наведу приклад. Наші бордівці їздили на найбільший в Європі кондитерський цех Вацак – 37 000 м². Уявіть собі, власник робить відкриту зустріч і відповідає на всі запитання відкрито. Як таке може бути? Багато людей, які дуже давно в бізнесі, вважають, що це комерційна таємниця. Вони закриті, нікого не пустимо, не покажемо, як ми це робимо, як ми досягли таких масштабів й успіхів.
Натомість сучасні власники бізнесу, розуміють силу win-win партнерства. Це коли виграють від оцієї відкритості всі. Тому що як він може розвивати свій бізнес один й бути успішним, коли поруч всі в стагнації, не розвиваються? Він хоче, щоб всі розвивалися. Тоді купівельна спроможність буде більша і від цього виграють всі. Податків буде більше, громада стане заможніша, краще фінансуватимуть школи, дроги й усе інше. Значить, інфраструктура буде цікавіша, і все місто теж. Відповідно більше приїжджатиме туристів, вони тут залишатимуть гроші, куплять тістечка, вип’ють кави і так формуватиметься додана вартість. Так розвивається кожна громада.
Я НЕ ПРАЦЮЮ, Я ЗАЙМАЮСЯ УЛЮБЛЕНОЮ СПРАВОЮ
– Повертаючись до теми колективу, до теми кадрів, хотіла б, щоб ви, як людина, яка має досвід формування команди і банківської установи, і громадської організації, і своєї власної компанії, розповіли, як розвиватися разом, утримати людей, делегувати повноваження.
– Завжди підбираю людей за відчуттями. Вони мають бути з такими ж цінностями. Вони мають прагнути чогось більшого, аніж просто прийти на роботу. І взагалі я можу про себе сказати, що я не працюю, я займаюсь улюбленою справою, яка служить людям. І я це роблю не заради них, а заради себе. Все взагалі, що робить кожна людина, вона, чесно кажучи, робить для себе. І це треба визнати. Тому я це роблю для себе, але коли бачу, як поруч розвиваються інші люди, отримую від цього величезне задоволення. Це щиро й відверто.
Тому кадри мають теж прагнути не просто приходити на роботу, щось робити. Вони всі мають усвідомлювати, що дотичні до великої справи. От, наприклад, “Хаб Кайдзен” забезпечує кращі страхові рішення власникам бізнесу для того, щоб всі ризики були передбачені й застраховані, а також допомагає залучати гранти. Якби працівники приходили на роботу відпрацювати, чи могли б вони забезпечити високий результат? Ні. Тому що кожен клієнт індивідуальний. І ти маєш не просто хотіти йому допомогти, а розуміти цінність своєї роботи. Бо це більше, ніж просто про виконання якихось посадових обов’язків. Це про допомогу бізнесу зростати. І тому кожен наш працівник кайфує від того, що робить.
– Розкажіть про роль керівника в бізнесі.
– В мене великий управлінський досвід, тому що в банківській системі я загалом працювала більше 20 років, а на керівній
посаді директора – років 15. Я запам’ятала фразу своїх працівників: “Ольго Андріївно, ми не вас боїмося, ми боїмося вас підвести”. І це дуже цінно, тому що інколи вони казали: “Краще б ви крикнули”.
Я ніколи не кричала. Ми розбирали всі проблемні ситуації і взагалі дуже віталося відкрито говорити про проблеми. Тому що коли вони на початковій стадії, ще все можна виправити. Ми їх розбираємо детально, як так сталося, щоб наступного разу не повторилося.
Коли це вітається в колективі, то, повірте, цей колектив через кілька років працює бездоганно, тому що на ці граблі вже не наступає ніхто з працівників. Й вони знають, які вони професійні, які вони молодці, які вони класні, то транслюють це клієнту.
ЧОЛОВІКОВІ ДОСТАТНЬО ОДЯГНУТИ КОСТЮМ Й НІЧОГО ДОВОДИТИ НЕ ТРЕБА, БО ВІН УЖЕ ДИРЕКТОР
– У нас сьогодні багато говорять про гендерні стереотипи. Чи особисто ви стикалися з упередженим ставленням до себе як до жінки? Наскільки це заважає жінкам розвиватися й рухатися вперед?
– Багато років тому, коли очолила банк, приїжджаю на першу нараду після призначення в Київ, і зрозуміло, що обласні банківські установи очолюють переважно чоловіки. В нашому банку взагалі було тільки три жінки на всю Україну, які очолювали обласні установи. Зрозуміло, як зустріли жінку, тендітну, на каблучках. Всі посміхаються, але в очах ти читаєш якесь несерйозне ставлення. І виключно завдяки своїм результатам роботи через деякий час уже бачиш інший погляд і повагу. Особливо, коли ти посідаєш перші місця. Тоді вже з тобою спілкуються на рівних, без цього гендерного компоненту. Але треба визнати, чоловікові достатньо одягнути костюм й нічого доводити не треба, бо він уже директор. А коли жінка директорка, то їй треба довести, чому займає цю посаду, що вона фахівчиня. От, в чоловічій фахості ніхто ніби не сумнівається. На цей рахунок мені подобається все-таки вислів Маргарет Тетчер, яка сказала, що якщо ви хочете просто розказати про щось, то доручіть це чоловіку. Якщо ви хочете зробити щось – то доручіть жінці.
БУДЬТЕ СОБОЮ І ВИ БУДЕТЕ ЩАСЛИВОЮ
– Що б ви побажали жінкам, які тільки торують свій шлях у бізнесі, в політиці або в якихось інших сферах?
– Я би побажала йти за своїм внутрішнім покликанням. Не будьте, як усі, не копіюйте, бо це модно, бо це гарно виглядає. Ви точно кожна унікальна, точна кожна з вас має якісь неповторні риси. Тому будьте собою і ви будете щасливою. Тому що багато хто хоче бути успішним, як хтось? Для чого? Щоб бути щасливою? Справді? Вільною і щасливою вона буде тоді, коли займатиметься улюбленою справою. Якщо жінка займатиметься тим, що їй до душі, вона буде ефективною і лідируватиме в своїй галузі.
– Дякую вам за цікаву розмову. Бажаю вам успіхів і якомога менше перешкод, тим більше через стереотипи.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: