Під час війни в суспільстві виникає дискусія, чи коректно бізнес називати економічним фронтом, адже ризики в тилу і на передовій неспівставні. Проте одна його частина точно опинилася на фронті, залишивши свої підприємства до кращих часів, а інша допомагає фронту й економіці. Сьогоднішнє свято, День підприємця, стосується 55 тисяч суб’єктів господарювання нашої області, незалежно від того, що вони тримають в своїх руках – зброю чи економіку. Про завдання і проблеми бізнесу, як допомогти підприємцям впоратися з тим і іншим, про здорову економіку міста та економічну грамотність суспільства говорили з економісткою, директоркою Регіонального фонду підтримки підприємництва в Кіровоградській області, депутаткою Кропивницької міської ради, головою Спілки підприємців малого і середнього підприємництва області Ольгою Ковальовою-Алокілі.
Вас характеризують як експертну людину в питаннях бізнесу, ви консультуєте підприємців із різних питань, й зокрема, з залучення грантів. Розкажіть про себе, про ваш професійний шлях і чому пішли з банківської сфери?
Я прийшла працювати у банківську систему в 1998 році. Тоді часто змінювалася нормативна база, але оскільки маю звичку читати і вивчати першоджерела, то за короткий час набула фаховості, тому кар’єра швидко зростала.
Тому швидко зростала кар’єра. Першим був Промінвестбанк. Далі були інші банківські установи. Загалом 23 роки пропрацювала в банківській системі. В 30 років стала директоркою. В мене є досвід відкриття банку з нуля, коли вже через три місяці відділення виходило на перші позиції по системі. Було призначення керівником банківської установи з нульовим кредитним портфелем юридичних осіб, і коли я з неї йшла, кредитний портфель виріс до сотень мільйонів гривень. Тому в мене є великий і різний управлінський досвід, завжди успішний. Я завжди виводила банки на перші позиції. Мені комфортно серед лідерів. Я люблю працювати з цифрами, з великими обсягами інформації, розвивати різні напрямки.
Три з половиною роки тому, коли я вже була регіональним керівником Кіровоградської і Черкаської областей, зрозуміла, що мені це все вже абсолютно нецікаво. Й так сталося, що тоді відбулася розмова з донькою-випускницею, що стала для мене буквально громом серед ясного неба. Бо вона сказала, що їй все одно, куди вступати, аби тільки поїхати з Кропивницького. Бо ні вона, ні її однокласники, не бачать тут перспектив. І я уявила собі, як колись донька з онуками приїжджатимуть до мене тільки на ювілеї. Що я бачитимусь з ними переважно по мобільному зв’язку. Ось, тоді я вирішила долучитися до змін у цьому місті, щоб тут хотіла жити молодь, і з цього почався мій шлях у політику.
Та як і раніше, продовжую допомагати бізнесу. Тільки на чолі банків я комунікувала з малим і середнім бізнесом, із його керівниками і власниками, а сьогодні очолюю Регіональний фонд підтримки підприємництва в Кіровоградській області й більше уваги приділяю саме підприємцям-початківцям і діючому малому бізнесу. Допомагаю їм шукати ресурси і рішення для розвитку. В мене кілька вищих освіт – економічні, а також уже й з держуправління. Тому що я серйозно ставлюся до своєї депутатської діяльності як до інструменту, що дозволяє спільно з владою і бізнесом працювати на розвиток міста.
І що ви можете сказати про стосунки міської влади і бізнесу?
Багато містян вважають депутатів владою, перекладаючи з себе всю відповідальність. Але хочу нагадати, що депутати – це представники інтересів громади і такі ж жителі міста, але з більш активною позицією. І ми крім основної роботи займаємося вирішенням різних питань громади. Я як депутатка і директорка фонду підтримки підприємництва можу зайти у владні кабінети і донести, що бізнес потребує значно більшої підтримки. Як приклад я наводжу Львівську міську раду. Звісно, що у Кропивницькому і Львові різні бюджети, але там на підтримку бізнесу в 2022-ому році, наприклад, виділили 13 млн грн, а у нас 100 тис. грн. І тільки нещодавно додатково виділили ще 150 тис. грн. Багато суб’єктів господарювання звертаються до фонду підтримки підприємництва, а він може їхні проєкти профінансувати з обласного бюджету за умови співфінансування з місцевого. Тож завдяки цим виділеним додатковим коштам із міського бюджету, фонд профінансує проєкти, які подали підприємці під час другої хвилі прийому заявок, і ми незабаром оголосимо третю хвилю.
Тому я себе сприймаю як отой місток між владою і бізнесом, намагаюся бути рупором підприємництва і говорити про його проблеми у владних кабінетах. Бо як на будь-якому підприємстві, так і в місті – все залежить від перших осіб. Якщо керівник підприємства не розуміє важливості якогось напрямку, то він відповідно не розвивається. Керівництво міста має розуміти важливість роботи з інвесторами, з тими, хто може розвивати цю територію, приділяти особливу увагу цьому напрямку. Гадаю, війна тут ні до чого, адже Кропивницький і до війни не міг похвалитися, наприклад, житловим будівництвом чи притоком інвесторів у інших сферах.
Для інвесторів не повинно бути ніяких квитків за вхід
І це закономірно, бо в нас немає стратегії міста й системної роботи з потенційними інвесторами. Як людина, яка працювала в банках, я чітко розумію, що інвестора як і кредитора цікавить стратегія. Без цього, без генерального плану міста, без підготовлених інвестиційних пропозицій і сприяння влади, без зрозумілих і однакових правил гри великий бізнес не інвестуватиме в розвиток Кропивницького. А головне – не повинно бути ніяких квитків за вхід. Та, на жаль, я спілкувалася з австрійцями, які цікавилися Кіровоградщиною, і вони розповіли, що з цим є проблеми. А інвестори спілкуються між собою і відповідно знають від інших, на яку територію варто заходити, на яку ні, наскільки місцева влада ставить прийнятні умови інвестування. Назвемо це так. На моє запитання до інвесторів про те, чого їм бракує, щоб заходити до нас, почула коротку відповідь – «політичної волі».
Чи є якісь спільні проблеми в малого, середнього і великого бізнесу, які можна було б вирішити на місцевому рівні?
Як кажуть, малий бізнес – малі проблеми, великий бізнес – великі проблеми. Проблеми великого бізнесу, як правило, вирішуються на вищому рівні. Зокрема, на законодавчому. Проблеми малого і мікробізнесу дійсно можна вирішити на місцевому рівні. Наведу приклад. До мене часто звертаються приватні підприємці з різними проблемами. Наприклад, подали через ЦНАП заяву на отримання дозволу здати орендовану землю в суборенду. Договором це передбачено, але за згодою орендодавця, тобто міської ради. Та протягом року так і не отримали від влади жодної відповіді. Я зробила депутатське звернення з проханням повідомити, чому заяви підприємців не розглянули, і коли розглянуть. У відповіді мені причини не вказали, але зазначили, що питання винесуть на найближчу сесію.
Заяви підприємців не розглядають роками
А буває, що підприємець хоче укласти договір оренди землі під своїм майном, що належить йому на підставі права власності. І по суті міська рада має бути зацікавленою в цьому, бо він сплачуватиме орендну плату до міського бюджету. Але його заяву не розглядають роками. І він не платить за оренду, бо з ним не уклали договір оренди. Крім того, як колишній керівник банку я розумію, що в такому випадку підприємець не може отримати кредит під заставу своєї комерційної нерухомості. Зокрема, за державною програмою підтримки бізнесу “5, 7, 9%”, а значить, гальмується розвиток його бізнесу без кредитних коштів.
Як на мене, за останній час в Управлінні земельних ресурсів відбулися зрушення на краще. Але я переконана, що для ефективності повинна бути електронна система фіксації прийому й опрацювання цих заяв. Підприємець повинен бачити, що ЦНАП оперативно передав його заяву Управлінню земельних відносин і в які терміни її розглянуть. В разі їх порушення система має підсвічувати цю заяву червоним, а міський голова на нараді поцікавитися, чому так.
Можливо, треба збільшити штат працівників, а, можливо, запровадити електронний документообіг, бо багато ручної праці, і щоб мінімізувати людський фактор.
Так само має бути мінімум труднощів із вивісками й табличками. Зараз у міській раді розробляють концепцію зі стандартами їх візуалізації, щоб підприємці розуміли, що від них хоче влада, яким має бути місто і його вивіски. Ми маємо запропонувати їм цей дизайн-код. Законодавство на сьогодні каже, що вивіска до трьох метрів квадратних не підлягає погодженню. А якщо більше трьох метрів, то треба погоджувати з управлінням архітектури.
Але позиція депутатів і моя зокрема в тому, щоб дерегулювати цей процес, якщо витримується дизайн-код вивіски до 3-х метрів квадратних, то підприємець може швидко замовити в рекламному агентстві і просто поінформувати про це управління архітектури. Воно в свою чергу перевірить її на дотримання вимог і занесе в свій реєстр. Або не занесе, якщо вона не відповідає вимогам, поінформує про причини і дасть час привести її у відповідність до дизайн-коду.
Бізнес має працювати, а не витрачати час на погодження дизайну вивісок і таке інше. І якщо вивіска кричуща, то інспекція з благоустрою повинна перевіряти наявність інформації чи погодження не в підприємців, а в управлінні архітектури, і лише за відсутності такої інформації звертатися до підприємця. Таке бачення цього питання багатьох депутатів як представників громади.
На жаль, сьогодні багато вивісок в Кропивницькому перекрикує одна одну, бо підприємці хочуть достукатися до покупців. Але такий підхід псує загальний вигляд міста. Тому вивіски повинні бути лаконічними і відповідати візуальним стандартам, як це практикують в інших містах, зокрема, у Львові. Якщо ми любимо наше місто, то треба це доводити ділом, а не лише словом.
В області майже не залишилося молокоперобних підприємств
Наше видання нещодавно писало про те, що Кропивницький дуже відстає за темпами будівництва нового житла порівняно з іншими містами. І відповідно у нас нерозвинене виробництво будматеріалів. А яка ситуація в інших сферах?
Торік у нас через відключення електроенергії закрилося, мабуть, останнє велике молокопереробне підприємство – Світловодський маслосирзавод потужністю до 30 тонн переробки молока за добу. На сьогодні в області залишилося виробництво тільки розсольних сирів – “Світ сир”, теж у Світловодську. Й ледь виживає мале підприємство “Мрія” у Дмитрівській громаді, що переробляє пів тонни молока на добу. І це все – більше молокопереробки на Кіровоградщині практично немає.
Тому мені було прикро читати стратегію розвитку Кіровоградщини, бо там лише констатація факту, які у нас проблеми, але я там не знайшла рецептів, як це виправити. Я не побачила там тих маркерів, за якими можна чітко зробити оцінку виконання стратегії.
Для того, щоб займатися розвитком тієї чи іншої галузі, потрібно ставити вимірні завдання, чого ми хочемо досягти через 5, 7 або 10 років.
Чому в нас має бути розвинута галузь виробництва будівельних матеріалів, якщо немає будівництва? Ринок все відрегулював. Немає будівництва, нема виробництва будівельних матеріалів.
Пам’ятаєте шквал критики програми “Велике будівництво” під час пандемії? Але я як економіст розумію, що коли всі сидять вдома і не працюють, перестають витрачати кошти й економіка гальмується – будівництво було єдино правильною стратегією. Бо це той напрямок, який може вивести з економічної кризи будь-яку державу. Ви подивіться на повоєнні економіки інших країн, як вони зростали за рахунок будівництва. Бо опосередковано воно вплинуло на розвиток інших галузей. Бо будівельники отримували зарплату, платили податки, витрачали кошти в магазинах, створювали попит на продукцію. Відповідно працювала легка промисловість і так далі. Це ланцюгова реакція.
І коли хтось каже, що в нас не треба будувати житло, бо населення не може купувати квартири, то повірте, що платоспроможне населення, молодь, високваліфіковані медики та вчителі виїжджатимуть до сусідніх міст, де можна буде взяти квартиру в іпотеку. В нас цього не можна зробити, бо, як ми знаємо, за програмою “єОселя” можна купити тільки первинку або житло, збудоване не пізніше 10-ти років тому.
Тому, якщо ми хочемо, щоб молодь і кваліфковані спеціалісти залишалися в нашому місті, то повинні створити умови для інвесторів, готових вкласти гроші у будівництво нового житла: “Будь ласка, заходьте, в нас є 10 майданчиків чи 15. Ми готові виділити вам цю землю”.
Як вам вдається поєднувати депутатську і громадську діяльність з роботою?
Я просто люблю те, що роблю. Ми це робимо разом із людьми, яким я допомагаю. Я їм віддаю свої знання і час, а вони мені вдячність. Так ми разом змінюємо місто на краще і це надихає. Я давно захоплююсь японською системою Кайдзен, що полягає в безперервному вдосконаленні і покращенні. Тому я точно знаю, що кожен мій наступний день – кращий, ніж попередній. І коли я роблю так, щоб більше людей долучалися до підприємництва, то це змінює не тільки територію, а й долі людей і сімей. Адже тепер десь з’явився приватний садочок, чи кав’ярня, чи перукарня, чи приватний медичний кабінет у маленькій громаді, де молоді лікарі почали свою практику. Мене такі історії дуже надихають і я намагаюся допомагати людям утілювати такі бізнес-проєкти в життя.
Іноді краще не рівнятися на інших, а шукати свій шлях
Яке місто України за бізнес-кліматом або якимись іншими критеріями ви вважаєте прикладом для наслідування?
Справа в тім, що я абсолютно впевнена, що Кропивницькому не потрібно нікого наслідувати. Що він і без цього може стати містом, в якому хочеться жити. В нього для цього багато чого є. Воно затишне, камерне, з гарною архітектурою, компактне, з одного краю в інший можна доїхати за 15-20 хвилин. Воно має свої переваги, які потрібно підсвітити, зробити не мінусом, а плюсом. Тому не хочу брати за приклад інші міста, краще думати над тим, що ми, занурені в місцеву проблематику, можемо для нього зробити.
Зі свого досвіду скажу вам, що це значно краще працює. Бо колись наша область була останньою, де один із банків відкрив своє відділення. І мені як керівнику сказали, що роблять це тільки тому, що акціонер вимагає відкрити відділення в усіх обласних центрах. Але вже на третій місяць воно стало кращим у системі цього банку і було там на перших місцях ввесь час. Деякі банківські продукти з’явилися вперше тут, а не в Києві. Тож я переконана, що іноді краще не рівнятися на інших, а шукати свій шлях.
Який тоді шлях має пройти наше місто, щоб бути привабливим для бізнесу?
Найперше, створити стратегію розвитку, призначити головного архітектора, затвердити генеральний план міста й зонування. Провести інвентаризацію комунального майна і землі, що перебувають в оренді. Й головне, щоб влада чула бізнес і оперативно реагувала на звернення підприємців. Зокрема, якщо підприємство не може взяти в оренду велику ділянку землі, то потрібно йти на зустріч і робити з однієї ділянки кілька. Про запровадження для цього прозорого електронного механізму я говорила вище. Тобто треба забезпечити декорумпованість, демонополізацію і дерегуляцію процесів, пов’язаних із бізнесом.
Багатий не той, хто багато заробляє, а той, хто не витрачає все зароблене
І наостанок кілька особистих запитань про гроші. Чи є якісь правила фінансового благополуччя чи, можливо, й забобони, яким ви слідуєте?
Забобонів точно немає, навідміну від правил. Є такий гарний вислів “Багатий не той, хто багато заробляє, а той, хто не витрачає все зароблене”. Не витрачати все зароблене – це одне з головних правил фінансової грамотності. Якось дівчина-офіціантка переконувала мене, що в неї немає потреби заощаджувати, бо її годують на роботі і крім зарплати вона щодня отримує чайові від клієнтів. “У мене й так усе добре”, – казала вона. Але через деякий час почалася пандемія і вона залишилася без роботи і засобів до існування. Таких прикладів я можу навести безліч. При чому стосуються вони людей із різних соціальних прошарків. Я знаю чоловіка, який заробляв 100 тисяч гривень на місяць і при цьому в нього був мінус 200 тисяч гривень на кредитці через шкідливу звичку витрачати більше, ніж заробляє. В іншого мого знайомого, який здавався досить успішною і забезпеченою людиною, під час війни зупинився бізнес і він залишився з пів мільйонним картковим кредитом. Тому як економіст вам кажу, що завжди потрібно мати якусь фінансову подушку. Це, до речі, стосується і міста. Коли у нас до кінця року ще чотири місяці жити з непередбачуваними військовими ризиками, коли всі кажуть, що зима буде непрогнозованою, ми вже витратили додатково з початку року + 984 млн.грн. вільного залишку і профіциту, а також взяли 10 мільйонів гривень з резервного фонду, то я такого не підтримую. І казала про свою позицію керівництву міста на погоджувальній нараді. Адже в нас є прогнозовані ризики і непрогнозовані, на які ми не впливаємо.
На що ви відкладаєте гроші?
Я завжди відкладаю на короткострокову і на довгострокову перспективу. Короткострокова, це, наприклад, на відпустку або на зимову гуму для машини. Довгострокова – це те, на що я житиму через 25 років. Ще в мене є середньострокові відкладення на здоров’я і благополуччя батьків. В мене всі ризики застраховані. Тому що на всі випадки життя в мене є оптимістичний прогноз, реалістичний і песимістичний. Тому я застрахувала своє життя і здоров’я, а також будинок. Щоб у критичній ситуації не звертатися по допомогу у Фейсбуці і не ходити з заявами до міської ради.
Пам’ятаєте, на що витратили свій перший заробіток?
Коли була студенткою, я гроші витрачала на те, щоб навчатися і читати. Дуже люблю книги. У мене вже багато назбиралося куплених, які я хочу прочитати, але через брак часу не встигаю. Сумую за тим часом, коли по ночах читала до ранку. Зараз уже не можу собі цього дозволити. Тому що цілий день комунікації, навантаження і маю висипатися. Знаєте, є така книга Саймона Сінека, яку я рекомендую керманичам і лідерам, – “Справжні лідери їдять останніми”. Вона про те, що сильні люди і лідери здатні ставити чужі потреби вище своїх. Тому кожному, хто вважає себе лідером, рекомендую поставити собі таке питання, а чи справжній він лідер?
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: