Лариса Онул: Не можна йти в політику з бізнесу. ФОТО. ВІДЕО

Героїня нашої рубрики “Жіноча справа” – голова наглядової ради Корпорації “XXI століття”, меценатка, мати трьох дітей. З 2000 року корпорація орендує та утримує коштом підприємств, які до неї входять, Дендропарк у Кропивницькому. З 2008-го він відомий за межами області завдяки мільйону тюльпанів. Сьогодні Дендропарк – це 2,6 млн грн податків у бюджет міста за пів року і 200 робочих місць для місцевих жителів, зокрема 120 для студентів і молоді. А також понад 300 різних заходів для дітей і сімей. Тільки протягом цього літа парк відвали півтора мільйона людей. У басейнах і розважальних зонах побувало понад 5800 дітей, з яких 980 безплатно.  Серед них сотні дітей із прифронтових територій. Говоримо з Ларисою Онул про її перші гроші, як виникла ідея відродити занедбаний парк, чому родина мало не позбулася всього бізнесу, про баланс між сім’єю і роботою, досвід пізнього материнства і завдяки кому вірить в Україну. 

ПРО ПОТЯГ ДО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПЕРШІ ГРОШІ В 10 КЛАСІ

– Перше, про що хотіла б запитати: як ви прийшли в бізнес і що було до Дендропарку?

– До появи Дендропарку в моєму житті були молодість, юність і дитинство – саме тоді сформувалася моя схильність до підприємництва. Я росла у пострадянському просторі, коли багатьох речей просто не існувало: одяг був однотипним, гарних зачісок, заколок чи прикрас майже не було. А мені завжди подобалася творчість, я цікавилася дизайном. У п’ятому класі батько навчив мене шити, і вже в десятому я заробляла собі кишенькові гроші власною працею.

Після школи я вступила на технолога швейного виробництва і продовжила заробляти завдяки цьому ремеслу. Автомобілі з’явилися в моєму житті рано: з 14 років я вже водила машину, знову ж таки завдяки батькові. Права отримала у 16 чи 17, а з 18 років їздила офіційно. У 20 ми з батьком разом зібрали кошти й купили мені «Таврію», половину суми я заробила сама. Це було круто! Машина була потрібна не для понтів, а для розвитку та можливостей. У ті часи жінка за кермом здавалася чимось незвичним, навіть нереальним. А зараз я отримую велике задоволення від того, що все змінилося і більшість жінок сміливо сідають за кермо.

– Тобто ви не любили бути «як усі» і були в хорошому сенсі татовою донькою?

– Так. У батька були золоті руки. Він умів усе – і кроїти, і техніку лагодити. Усе, що сприяло моєму розвитку, він підтримував. Працював багато, але завжди знаходив час на мене, коли я в чомусь проявляла ініціативу.

– Ви єдина дитина в сім’ї?

– Ні, у мене є старша сестра. Але шити вчив тільки мене, бо я сама просила. Хотіла піаніно – батько купив, я закінчила музичну школу. Хотіла навчитися водити авто – навчив.

ВІД СОТЕНЬ ГОП-СТОПІВ ДО МІЛЬЙОНА ТЮЛЬПАНІВ

– Як з’явилася ідея розвивати Дендропарк? На той час такі проєкти не були мейнстрімом…

– Тоді це не було ні модою, ні усталеною культурою. Ідея належала моєму чоловікові, він уже займався бізнесом, коли ми одружилися. Саме колишня Кіровська районна рада звернула його увагу на занедбаний куточок міста. Люди мого віку добре пам’ятають, яким виглядав парк у 2000-х: без огорожі, з «гоп-стопами», покинутими атракціонами та відчуттям повного занепаду.

Коли чоловік поділився думкою взяти парк в оренду, я одразу загорілася цією ідеєю. Мені стало цікаво перейти від дизайну одягу до ландшафтного дизайну. На той момент у нас ще не було дітей, але я мріяла про велику родину. Дуже добре пам’ятаю його слова: «Займемося чужими – з’являться свої». Так і сталося.

Ми почали відроджувати парк, щоб він став привабливим для громади і для наших майбутніх дітей. Спочатку це був локальний проєкт, але з часом ми вирішили перетворити його на справжню родзинку Кропивницького – місце, про яке говоритимуть в усій Україні.

Коли в нас народилися діти, ми відвідали всесвітньо відомий парк Кекенхоф у Нідерландах, де щовесни квітнуть мільйони тюльпанів. Те, що ми побачили, надихнуло нас створити щось подібне вдома. У той час у нас такого не було взагалі. Повернувшись, я перенесла свої творчі навички з моди на клумби, і відтоді щосезону «малюю» їх наново. Це стало моїм хобі та джерелом натхнення.

– Тобто у вас немає ландшафтного дизайнера?

– Є, але він займається переважно технічними питаннями. Адже вкотре підкреслюю: парк потребує оновлення зелених насаджень. Звертаюся до влади з проханням допомогти завершити проєкт і розпочати ці роботи. Більшість дерев тут мають вік понад 50 років, адже сам парк створений ще у 1957 році. Насадження потребують комплексної заміни та догляду.

МАМА У П’ЯТДЕСЯТ ДВА

– Чи є лайфхак для ділових жінок: як поєднувати роботу, сім’ю, захоплення?

– Я не розмежовую жорстко роботу, дім і відпочинок – намагаюся підтримувати баланс, хоча це й непросто. Основою для мене є дисципліна. У вихідні дозволяю собі встати трохи пізніше, але не виходжу за звичний ритм. Молодшому сину потрібно присвятити час, а старші, які навчаються в Києві, залишаються зі мною на постійному зв’язку. Вони вже долучаються до сімейного бізнесу та навіть психологічно підтримують.

Мій день умовно поділяється на два блоки. Вранці я вирішую технічні та організаційні питання, а після обіду переходжу до творчої частини: працюю над ідеями, концепціями й стратегіями розвитку. І завжди знаходжу час на спорт, я тренуюся чотири рази на тиждень, адже це допомагає зберігати внутрішній баланс.

Раніше я багато працювала власноруч: особисто висаджувала квіти, доглядала за рослинами, і велика частина зелених зон у парку створена моїми руками. Сьогодні часу на це менше.

– Розкажіть більше про сім’ю, про дітей.

– У нас троє дітей. Двоє старших двійнята, хлопчик і дівчинка. Вони вже закінчили бакалаврат в університеті імені Шевченка: донька вступила одразу до двох магістратур і вивчає міжнародне право та публічну політику, а син обрав фінанси. Він у нас фінансовий геній. Вони дуже різні за характером, але обоє талановиті. Нашому наймолодшому сину лише два роки.

І я щаслива, що маю такий великий розрив у віці дітей. У кожного з них я чомусь навчаюся. З задоволенням обговорюємо з донькою лекції з політології, адже у неї  дуже потужні викладачі, професура. І я для себе зробила висновок, що не можна йти з бізнесу в політику. Тому що це зовсім різні підходи. Потрібно мати великий багаж знань, який грунтується на досвіді.  Також на початку війни я й сама пішла навчатися, щоб адаптуватися до нових умов.

Іллюша, найменший, навчає мене емоціям. Такі маленькі діти дивовижно тонко відчувають стан дорослого, вони буквально зчитують настрій, реакції, навіть невимовні думки. Для мене це неймовірно цікавий досвід.

ЧИ СТОЯЛО ПИТАННЯ ВИЇХАТИ ЗА КОРДОН

– Ви емоційна людина? Бізнес вплинув на характер?

– Так, емоційна. Раніше, можливо, була м’якшою. Тепер можу приймати важкі рішення. Є принципи, яким намагаюся слідувати, і не зраджувати себе.

– Були думки залишити бізнес?

– Ні. Навіть коли ворог стояв за 120 км від Кропивницького, питання виїжджати не стояло. Ми навпаки казали всім: «Буде все добре». Була впевненість – справжня, від душі.

– Що для вас є точкою опори у складних ситуаціях?

– Сім’я і команда. Я зрозуміла, що можу допомагати людям ставати успішними. Це важливо – підтримати, надихнути, підказати.
Сьогодні всім важко, багато людей перебувають у стані виснаження. Саме тому ми приділяємо парку особливу увагу, це має бути місце, де хоч на хвилину можна забути про війну, особливо дітям. Вони не повинні зростати у таких реаліях, вони не заслужили цього. Я бачу свою місію в тому, щоб створити тут простір без війни – острівець радості, натхнення та розвитку. Місце, де повертаються усмішки. Україна була, є і завжди буде сильною.

МОЛОДЬ НЕ ДАСТЬ УКРАЇНІ ПІТИ ХИБНИМ ШЛЯХОМ

– Ви зберігаєте віру в Україну, попри зневіру, що панує в інформаційному просторі. Це інтуїція чи усвідомлення, яке на чомусь грунтується?

– Усвідомлення потенціалу. Я не орієнтуюся на політиків – дивлюся на молодь. Так, багато виїхало, але багато залишилося. І ця молодь – освічена, впевнена, з вогнем в очах. Наші діти навіть під обстрілами навчаються і вірять у свободу.

Ми з чоловіком ніколи не планували виїжджати. Дітям пропонували, але вони відмовилися. І то мова йшла, що тимчасово – для навчання. Бо досвід інших країн – це добре, але повертатися треба сюди, щоб розвивати Україну.

Дуже велика віра у молодь і дітей. Вони дуже загартовані й вони просто не дадуть, щоб Україна пішла хибним шляхом. А ми зі свого боку повинні їх мотивувати і створити острівець для відпочинку і розвитку. І це дуже круто, коли різні цікаві заходи не тільки в нас проходять, а по всій Україні. Фестивалі, конкурси, змагання.

А ще я переконана, що немає жодної нації з таким креативним розумом. Ми креативні, це факт. І впевнені в собі, працьовиті.

– Який відсоток у вашій команді молодих людей?

– Дуже класне запитання, і я якраз працюю над цим балансом. Орієнтовно можу сказати так: 60% на 40%. 40% – це досвід, контроль, підтримка менторів і наставників. А 60% – це молодь, приблизно двадцятирічні.

ПРО СТРАХ РЕПРЕСІЙ І НЕ ПОБАЧИТИ ДІТЕЙ

– Для вас який період життя був найважчим?

– Ну, якщо чесно, от я не знаю, чи хто ще так скаже, але для мене не зараз, не війна. Для мене найважчим був кінець 13-го, початок 14-го року.

– Кінець правління Партії регіонів?

– Так, цей переломний період. Тоді дітям було всього по 10 років, коли нас почали рейдерувати. І нами займалися практично всі правоохоронні органи міста. Не можливо забути, як в будинок вдирається 30 осіб, і діти біжать зі сходів і кричать: «Мама, що почалася війна?».

Ми тоді жили в мирний час. Ми про це зовсім не говорили. Але їм здалося, що почалася війна. То був дуже тяжкий період. І я його, знаєте, постійно порівнюю з нинішнім. Тоді мені дійсно було дуже страшно. Я думала тільки про дітей, що нас посадять, а їм (владі, – ред.) це було на раз. Боялася, що дітей заберуть.

– А розкажіть трішки деталі, щоб було зрозуміло нашим глядачам, що саме тоді відбувалося. Ну, з чим були пов’язані оці складні часи для вас і для вашого бізнесу? Що від вас хотіли?

– Ну, поштовхом стало те, що ми не піддалися впливу представників Партії регіонів і чоловік вийшов з неї публічно. Звісно, це був перший прецедент в Україні. Таке не прощалося.

– Що його до цього підштовхнуло?

– Ми не захотіли займатись бюджетними моментами, тому що це зовсім не наше.

– Вам пропонували освоювати бюджетні кошти через ваші підприємства, правильно?

– Ми пропрацювали з бюджетними коштами протягом року. І чому захотіли почати? Тому що там були освітні проєкти, а нам це було цікаво. Вони були маленькі, не глобальні: відновити спортшколу чи спортзал. А потім ми тихо сказали, що нас не влаштовує система співпраці з державними органами, їх підхід, і що ми з цих проєктів виходимо. Це був один із моментів. Потім почався тиск через публічність, через парк. На той момент чоловік вже з нуля вивів футбольну команду «Зірка» в першу лігу. Почали тиснути, щоб ми продали клуб і віддали стадіон, який починали відбудовувати саме ми. Коли ми взялися опікуватися ним, це був старий радянський об’єкт. Там не було нічого – ні готельного комплексу, ні фітнес-клубу. Ми збудували готель для футболістів, а чоловік знаходив тренерів і гравців. Він підняв усе з нуля. І потім це в нас купили.

– Це було з вашої доброї волі?

– Не зовсім.

– А спроби відібрати у вас Дендропарк теж були в той час?

– Не тільки Дендропарк – практично всі напрямки бізнесу. До смішного доходило. Вони виставили пости і закрили повністю парк для громади на замки. Дорогу до елеватора перекрили, щоб ми не вивозили зерно. Влаштовували передбачувані суди. І мені прикро, що сьогодні багато чого повторюється. Хоча зараз все це дипломатичніше.

– Людям, які не знають, через що ви пройшли раніше, здається, що сьогодні правоохоронні органи займаються теж суто вами.

– Цікаві ті люди, які щось роблять. Якщо нами так займаються, значить парк – це важливо і потрібно. Але мені прикро. Бо те, що відбувається по відношенню до Дендропарку, стосується не тільки нас і компаній, а всієї громади. І громада довела, що розуміє це.

Скільки підписів по підтримці аквапарку, по самому Дендропарку? Кому заважає ця «Арка», яка стоїть взагалі не в зеленій зоні? І це не є природоохоронна зона. Це є місце, яке виділене під комерцію і під атракціони ще по генплану з самого започаткування парку.

БІЗНЕС НА ДОВГУ ДИСТАНЦІЮ З ПЕРЕШКОДАМИ

– У вас була можливість виправити недоліки, щоб усе відповідало законодавству?

– Запитання – в точку. Я вважаю, що якраз треба було з цього і починати. Якщо десь є порушення, то має бути можливість його виправити разом з владою, разом із правоохоронними органами.

А ми постійно боремося: пишемо запити, надаємо документи, співпрацюємо – але все безрезультатно. Хоча це потрібно громаді, а не мені особисто. Я могла б давно заспокоїтися і 150 разів знайти інший проєкт. Правоохоронці мають усвідомлювати, що це соціальний бізнес, і підходити до цього по-іншому. На мою думку, ресторан “Арка” сьогодні стоїть законно. Прикро, що нам не дають допрацювати документи.

– Коли з’явилися повідомлення прокуратури про те, що у вас те не так, інше не так, що ресторан «Арка» потрібно знести, аквапарк – демонтувати, багато користувачів соцмереж виступили на захист останнього. Мовляв, залиште в спокої одну з небагатьох зон відпочинку для наших дітей. Але були такі, які писали, що все має бути згідно з законодавством. Скажіть, чи реально це на практиці, чи немає штучних перешкод і чи йдуть назустріч підприємцям органи влади?

– Ну, якщо хочуть причепитися, то причепляться. Це я вам кажу зі свого тридцятирічного досвіду в бізнесі. І якщо ти зробив усе так, то знайдуть щось інше, щоб тебе тримати в стресі, так би мовити.

Ми намагаємося все робити за законом, документи на розташування басейнів є. Це тимчасові конструкції. Я не розумію, чому так принципово їх звідти прибрати?

– В одному з повідомлень прокуратури йшлося про те, що розміщення басейнів завдало суттєвої шкоди інтересам громади. Чи були якісь претензії до вас у міської влади чи комунального підприємства, яке є власником земельної ділянки під парком?

– Ні, жодних. Там така ситуація, що прокуратура подала позов на інше підприємство, яке отримало цю земельну ділянку в оренду. У 2013-2014 роках, коли в нас був конфлікт із владою Партії регіонів, нам скасували всі договори оренди землі. Коли змінилася влада, депутати на сесії проголосували за повторне її виділення. Однак міська рада так і не підписала з нами договори. Мовляв, це парк-пам’ятка і рішення має ухвалювати Верховна Рада. Я іншої думки. Тому що це парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Наразі з місцевою владою у нас є домовленість про те, що прописуємо дорожню карту, як ми бачимо подальший розвиток Дендропарку, і які потрібно для цього оформити документи.

– Давайте плавно перейдемо від труднощів до мрій і до планів. Як саме ви плануєте розвивати Дендропарк? Чи плануєте взагалі?

– Наші мрії стосуються двох напрямів: природоохоронної зони з її зеленими насадженнями та тих локацій, на базі яких ми проводимо освітні програми, заходи для дітей і молоді, а також комерційну діяльність. Ми мріємо створити умови, які мотивуватимуть дітей і молодь із різних сімей, щоб кожен мав однаковий доступ до розвитку та можливостей.

РОЗВИТОК ДЕНДРОПАРКУ КОШТОМ ІНШОГО БІЗНЕСУ

– Бачу, ви нові ще алеї зробили цього року.

– Так. Оскільки саме від 13-ї школи був дуже великий трафік, ми зробили ще один вхід. А ще облаштували доріжки з плитки, які назвали «рушником», бо вони мають елементи української вишивки. До речі, кошти на це інвестували з іншого нашого бізнесу, а не з прибутків Дендропарку. Для нас Дендропарк – це не фінансова складова, а соціальний проєкт, адже сюди потрібно вкладати дуже багато коштів. І ми продовжуємо це робити, попри кримінальні провадження. Я вважаю, що Кропивницький недооцінений як місто, хоча він є логістичним центром країни. Але переконана, що він ще заявить про себе.

– Ви колись розповідали, що мрієте побудувати тут критий аквапарк. Це якийсь типовий проєкт чи авторський саме для вашої компанії?

– Авторський. І до речі, ескіз коштував чималих грошей.

– А якщо ви знайдете партнерів, вкладете кошти у будівництво такого масштабного проєкту, але правоохоронці знову скажуть: “Та ні, тут не можна було будувати”?

– Звісно, ми все робитимемо для того, щоб цього не сталося. Для цього спочатку потрібно встановити межі парку, вирішити питання з інвентаризацією та визначити, яка саме земля належить до природно-заповідної зони.

– Як правоохоронці орієнтуються на те, що басейни в природозаповідній зоні, якщо її межі не встановлено?

– Формально є зонування, але згідно з ним, до речі, оця територія не є природозаповідною. Фактично ці межі рахуються по периметру паркану, який ми самі встановили в 2008 році, взявши кредит, щоб парк не розтягнули по шматках і зберегти його цілісність. Бо тоді тут хотіли побудувати супермаркет і заправку. З нашого боку немає опору, ми націлені на співпрацю з правоохоронними органами і владою.

І головне, що хочеться сказати: не можна дії бізнесу, спрямовані на благо громади, кваліфікувати як кримінальний злочин.

– Дякую за розмову.