4 липня сотні кропивничан зібралися вздовж центральної вулиці міста, через яку проїжджав траурний кортеж із тілами загиблих героїв, а також на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища. Тут сьогодні востаннє сказали «дякую» і «пробач» трьом землякам — тим, хто віддав найдорожче, аби ми могли жити під мирним небом.
Фото пресслужби міської ради
Рідні, побратими, друзі й звичайні містяни схиляють голови перед портретами солдата Андрія Гінкула, молодшого сержанта Дениса Гончаренка та молодшого сержанта Юрія Полянського.
Андрій Гінкул — 47-річний механік-водій, який усе життя любив техніку. Колись возив людей на таксі, а з серпня 2024 року — вже бойових побратимів на передовій. Загинув під Бахмутом, довго вважався зниклим безвісти — і лише ДНК-експертиза розставила крапки над «і». Його мама і брат сьогодні не стримують болю.
Денис Гончаренко — йому було лише 38. Колишній боксер, юрист за освітою і командир міномету за покликанням. Він пережив десятки боїв на Донеччині й Запоріжжі, беріг своїх хлопців як міг. Побратими кажуть: за весь час не втратив жодного воїна з розрахунку — і віддав життя сам.
Юрій Полянський — 49 років, зі Степанівки. Колись газозварювальник, інкасатор, працівник ОДА — а з 2023 року інспектор прикордонної служби. Харківщина, Сумщина — Юрій завжди йшов туди, де найгарячіше. Вдома на нього чекали дружина, вітчим, племінники й онуки — для них він залишиться найближчою людиною і гордістю назавжди.
Ми заплатили за свободу знову трьома життями. І наше завдання – пам’ятати про це й пронести вдячність крізь життя.
Фото пресслужби міської ради
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: