“Баба Єлька” збирає світлини декоративної плитки на хатах Кропивниччини для нового етнографічного видання

Етнографічний проєкт із Кропивницького “Баба Єлька” шукає світлини декоративної плитки, якою у другій половині ХХ століття на Кропивниччині нерідко обкладали сільські хати. Зібрані зображення планують використати у майбутній книзі “Сто експедицій “Баби Єльки”. Етнографічне обличчя Кропивниччини”, над якою нині працює команда проєкту.

Співзасновниця громадської організації “Баба Єлька” та завідувачка Етнолабораторії Світлана Листюк пояснює: під час експедицій команда шукає не тільки людей, які можуть поділитися спогадами про минуле села, району чи родини, а й “мовчазних свідків” певних історичних подій, зокрема старовинні речі та хати в яких вони зберігаються.

“Хоч речі самі по собі не можуть нічого розповісти, та по їхньому стану, вигляду, матеріалах, з яких виготовлені, з урахуванням місцевості, де вони знайдені, ми можемо розкрити чимало цікавих і важливих фактів про життя українців минулого століття на теренах Кропивниччини”, – зазначає Світлана Листюк.

Окрема тема, з якою команда часто стикається в польових поїздках, — традиція обкладати мазанки плиткою кустарного, домашнього виробництва. Старожили не можуть назвати точну причину, чому це стало поширеним явищем у 1970-х, однак у різних громадах звучали схожі пояснення про його практичність і прагнення людей власноруч поліпшити та впорядкувати свій житловий простір.

Світлана Листюк підкреслює, що плитка – не “радянське ноу-хау”, а є наочним прикладом побутової винахідливості та естетики тогочасних жителів області. Її виготовляли, бо це було відносно доступно у фінансовому плані, а ще допомагало утеплити й зміцнити житло. Окрім практичної функції, плитка ставала способом прикрасити дім у часи, коли традиційні настінні розписи нерідко зникали або витіснялися.

“Плитка була модною ще в XV столітті, але нею спочатку прикрашали інтер’єр хати, а не зовнішні стіни. Обкладали піч, грубу, вмуровували в стіни навколо вікон і дверей як прикраси. Великими майстрами виготовлення такої плитки були гуцули. Свої маєтки прикрашали плиткою і козацька старшина центральної України. Технології виготовлення, глазурування, розмальовування плитки публікували в різних журналах, як от «Київська старовина». Але в наш час – ХХ-ХХІ столітті – плитка вийшла “з хати” і перетворилася з елементу внутрішнього декору на зовнішню прикрасу і спосіб зміцнення, утеплення житла”, – пояснює Світлана Листюк.

У експедиціях “Баба Єлька” фіксувала десятки варіантів такого оздоблення житла: з виноградом, листочками, ромбами, квітами, птахами. Команда також записувала спогади про те, як саме цю плитку виготовляли.

Зокрема, технологію виробництва плитки команда “Баби Єльки” зафіксувала зі слів Тамари Варфоломіївни Шаповал (1935 р. н.) із села Головківка Олександрівської громади. За спогадами жінки, їхню мазану рудою глиною хату вона з чоловіком Павлом оздоблювала плиткою власного виробництва, адже грошей на купівлю готової не мали. Павло робив металеві форми, а Тамара з річкового піску ліпила плитку з листочками та птахами. Плитки виготовили стільки, що вистачило на хату й кухню, а частиною поділилися з родичами.

Інші свідчення, пригадує Світлана Листюк, ГО “Баба Єлька” записала під час експедиції у Благовіщенське від Олександра Томашевського (1962 р. н.), який поділився історією про те, як разом із матір’ю Галиною Томашевською (1939 р. н.) робили плитку вдома.

“Плитку робили з жовтого піску, води і цементу. Пісок і цемент брали в пропорції один до одного, і додавали трошечки води, щоб тільки змочити. Має бути напівсуха суміш. Вона насипається у форми, добре трамбується і виставляється на скло…”, – розповів чоловік.

За його словами, плитку сушили на склі (з нього легше було зняти виріб), але не на свіжому повітрі, а у погребі – щоб вона не висихала надто швидко й не кришилася.

Форми для орнаментів також робили самостійно: вирізали в дереві листя, виямки під виноград, а круглі “ягідки” випалювали, використовуючи металеву кульку.

У селах Голованівського району команда зафіксувала багато різновидів плиток. Частина зразків уже зберігається в Етнолабораторії “Баба Єлька”- зокрема, плитки з села Ємилівка, які вдалося зібрати завдяки місцевій вчительці Майї Кирилюк. Дослідники також звертають увагу на те, що навіть на зруйнованих хатах плитка може триматися міцніше за самі стіни – глина обсипається й тріскається, а декоративні елементи залишаються на місці, подекуди зберігши навіть колір у який були пофарбовані господарями.

Зібрані під час експедицій зображення плиток планують представити у структурі майбутнього видання під назвою “Сто експедицій “Баби Єльки”. Етнографічне обличчя Кропивниччини”. Як розповіла Світлана Листюк, у книзі планують репрезентувати історичну, кулінарну, танцювальну й пісенну спадщину чотирьох районів Кіровоградської області – Кропивницького, Олександрійського, Новоукраїнського та Голованівського. Кожен із розворотів, присвячений тому чи іншому району, відкриватиметься сторінкою з характерними для цієї території зразками плитки.

Відтак, команда “Баби Єльки” просить жителів Кіровоградщини поділитися фото плитки на будинках у своїх селах і містечках, щоб зібрати якомога повнішу колекцію ілюстрацій для майбутнього видання “Сто експедицій “Баби Єльки”. Етнографічне обличчя Кропивниччини” .

Що саме буде корисно для проєкту:

фото плитки великим планом, де буде чітко видно орнамент;

загальний кадр стіни/хати;

населений пункт (без точної адреси);

коротка історія про те, хто робив цю плитку або коли саме вона прикрасила будинок (якщо така інформація є).

Світлини плитки можна надсилати в особисті повідомлення сторінок “Баби Єльки” у соціальних мережах або додавати в коментарях під відповідним дописом.